Світ завмер в очікуванні, але Росія, схоже, програє гонку озброєнь, особливо коли йдеться про її новітні ракети. Аналітики Defense Express розкрили вражаючу правду: країна-агресорка, незважаючи на гучні заяви, спромоглася накопичити лише жалюгідну кількість балістичних ракет середньої дальності «Орешнік». Реальні темпи їхнього виробництва настільки низькі, що викликають сумнів у будь-якій серйозній військовій загрозі. Попри намагання військово-політичного керівництва РФ розгорнути хоча б малосерійне виробництво, запаси цієї зброї залишаються критично малими.
Числа, що говорять самі за себе: 3-4 ракети та одна за 2-2.5 місяці.
Останні удари «Орешніками» по Україні, зокрема по Білій Церкві, відбулися з певним скороченням інтервалів. Якщо між першими двома ударами (по Дніпру та Львову) минуло аж 13,5 місяців, то між другим і третім — лише 4,5 місяці. Це, безперечно, свідчить про те, що окупанти нарешті налагодили малосерійне виробництво. Однак, як повідомляє розвідка, станом на кінець травня 2026 року в арсеналі РФ залишається орієнтовно всього 3-4 готові ракети. Загальний темп їхнього виробництва становить приблизно одну ракету за 2-2,5 місяці.
ЗСУ завдають нищівних ударів по ворожій оборонці.
Такі низькі обсяги випуску — це прямий результат ефективних дій Сил оборони України. Як стало відомо, 21 лютого 2026 року українська крилата ракета FP-5 «Фламінго» завдала нищівного удару по Воткінському заводу. Це підприємство є ключовим для Росії, адже там збирають не лише «Орешники», а й міжконтинентальні ракети «Ярс» та «Булава». Це свідчить про стратегічну важливість українських ударів по оборонній промисловості ворога.
«Орешник»: реінкарнація радянського минулого, що не виправдала надій.
Варто зазначити, що сам «Орешник» є технологічною реінкарнацією радянського комплексу РСД-10 «Пионер». Його база побудована на перших двох ступенях міжконтинентальної ракети «Ярс», що повністю підтверджено на рівні Служби зовнішньої розвідки України. Росія намагається відродити старі радянські розробки, але сучасні реалії та ефективність української оборони зводять нанівець ці спроби.
Чому саме Біла Церква? Стратегічні цілі та уникнення дзеркальних ударів.
Нещодавній удар по Білій Церкві не був випадковим. Місто було чітко визначеною ціллю російської розвідки через можливе розташування там військових об’єктів. Експерти припускають, що окупанти намагалися уразити конкретні стратегічні резерви ЗСУ, розташовані в регіоні. Водночас, Москва навмисно уникає ударів «Орешниками» по Києву. Чому? Тому що це миттєво зняло б для України всі обмеження на дзеркальні відповіді, зокрема на далекобійні удари по самому Кремлю.
Ядерний шантаж: гра, в яку Росія сама не хоче грати.
Застосування «Орешників» у ядерному варіанті є малоімовірним. Такий крок остаточно зруйнував би і без того хиткі відносини РФ із Китаєм та США, які виступають категорично проти будь-якої ядерної ескалації. Росія розуміє, що перетнути цю «червону лінію» означатиме повну ізоляцію та потенційну катастрофу.
Істерика Путіна: ракетний терор як відчайдушна спроба приховати провали.
Політичне керівництво РФ продовжує вдаватися до безуспішного ракетного шантажу. На тлі використання «Орешника» МЗС Росії виступило з погрозами розпочати систематичні атаки на українську столицю та закликало іноземних дипломатів терміново евакуюватися. Проте аналітики Інституту вивчення війни (ISW) вважають, що ці погрози свідчать лише про те, що Путін досі перебуває в істериці від приниження, яке він пережив під час травневих свят, коли був змушений фактично просити у Києва безпекових гарантій для проведення параду 9 травня.
Провали та ілюзії: реальність російської армії.
Ракетний терор проти цивільних об’єктів є відчайдушною спробою диктатора продемонструвати уявну «силу» та відвернути увагу внутрішньої аудиторії від масштабних провалів. Російська ППО виявилася неспроможною захистити власну столицю від українських дронів. Економіка РФ тріщить під воєнним навантаженням, а весняно-літній наступ окупантів 2026 року повністю провалився через успішні контратаки ЗСУ та нищівні удари по тилах ворога.
Висновок: «Орешник» — це не загроза, а символ безсилля.
Жалюгідні темпи виробництва, залежність від застарілих технологій та ефективність української оборони роблять «Орешники» не грізною зброєю, а радше нагадуванням про неефективність російської військової машини. Україна продовжує завдавати болючих ударів по ворожій логістиці та оборонній промисловості, демонструючи, що навіть найсучасніша зброя без відповідної кількості та стратегічного планування не є вирішальною.
