Суспільство глибоко стурбоване питаннями мобілізації та справедливості в умовах війни. Чи справді захист України стає тягарем лише для найменш забезпечених верств населення? Чому представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) ігнорують одних громадян, віддаючи перевагу іншим? Ці питання, що турбують багатьох українців, були порушені офіцером 1-го окремого штурмового полку «Паук».
Вибірковість у роботі ТЦК: реалії, які вражають
«Я проїжджав – бус ТЦК хлопців, ззаду Duster на чорних номерах. І я проїжджаю, за ними якраз так трамвай підіймався, в вони так на малому ходу їдуть. І бачу – біля “трьохсотки” стоять, “крузака”, двоє охоронців. І хлопці не вийшли, не запропонували хоча б облікові документи перевірити», – розповів «Паук», описуючи одну з типових ситуацій, свідком якої він став. Його розповідь викриває сумну реальність: представники ТЦК, здається, навмисно уникають зупиняти людей, які пересуваються на дорогих автомобілях, часто з охороною. Натомість, увагу привертають пересічні громадяни, які рухаються пішки або на громадському транспорті.
«Згодом, – продовжує офіцер, – працівники ТЦК проїхали трохи далі та зупинилися. Після цього з буса вийшли три-чотири людини, які оточили самотнього чоловіка. Це викликає глибоке запитання: чому були проігноровані, наприклад, «мускулисті хлопці», яких ми бачили раніше, але зупинили саме цю людину?»
Війна для бідних: несправедливість, що породжує розкол
Цей випадок наштовхнув офіцера на роздуми про глибинні проблеми українського суспільства та справедливість мобілізації. «Як ми можемо тоді говорити про якусь справедливість, якщо по суті війна – це для бідного класу? Якось війна не для всіх», – ставить риторичне запитання «Паук». Він вважає, що така ситуація породжує відчуття несправедливості та розчарування.
«Яка саме проблема самої нації? Тому що ми вважаємо, що війна – це для тих, хто не розуміє чогось, дурних, хто не зміг «порішати» чи домовитися», – висловив офіцер свою гірку думку. Це твердження вказує на поширене у суспільстві переконання, що система мобілізації працює непрозоро, і успіх чи невдача уникнення призову залежить від особистих зв’язків, матеріального стану чи здатності «вирішувати питання».
Критика реформи мобілізації: права людини понад усе
Варто зазначити, що подібні занепокоєння висловлюють не лише окремі військовослужбовці. Раніше омбудсмен Дмитро Лубінець жорстко розкритикував нову реформу мобілізації, назвавши її «приреченою на провал без поваги до прав людини». Він наголосив, що, попри обіцянки, представники ТЦК досі використовують балаклави, а системні порушення, як-от силові затримання та вилучення речей, тривають.
«Довіра громадян неможлива, поки держава сама ігнорує закони, а реформа без дотримання прав людини – це лише імітація змін», – заявив Лубінець. Ці слова підкреслюють важливість комплексного підходу до мобілізації, який би враховував не лише потреби армії, а й права та гідність кожного громадянина.
Що далі? Пошук шляхів до справедливості
Ситуація, описана офіцером «Пауком», та критика реформи мобілізації з боку омбудсмена вимагають негайної уваги та дій. Для того, щоб мобілізація сприймалася як справедливий процес, а не як покарання для певних верств населення, необхідно:
- Забезпечити прозорість роботи ТЦК: Чіткі правила та процедури, які б унеможливлювали вибірковість та корупцію.
- Впровадити системний контроль: Механізми, що б відслідковували та реагували на порушення прав громадян.
- Посилити громадський контроль: Залучення громадських організацій та журналістів для висвітлення та аналізу процесів мобілізації.
- Проводити інформаційні кампанії: Роз’яснювати громадянам їхні права та обов’язки, а також важливість справедливого розподілу тягаря війни.
Перемога у війні залежить не лише від кількості озброєнь, а й від єдності та довіри в українському суспільстві. І ключовим кроком на шляху до цього є забезпечення справедливості у найболючіших питаннях, таких як мобілізація.
