Історія, яка сколихнула всю Україну, – зворушлива розповідь про 14-річного Микиту з Кривого Рогу. Коли його батька мобілізували, хлопчик залишився сам, звернувшись до поліції. Цей вчинок призвів до його перебування в дитячому притулку, але доля звела його з неймовірними людьми, які дали йому нову надію та справжній дім. Дізнайтеся, як це сталося, і як чуйність та рішучість можуть змінити життя дитини.
Зустріч із невідомістю: батько пішов на війну, син – у дитбудинок
У зимові місяці 2026 року українське суспільство обговорювало резонансну історію 14-річного Микити. Хлопчик, залишившись сам вдома після того, як його батька мобілізували, звернувся по допомогу до поліції. Як розповідають знайомі родини, батько Микити був єдиним його близьким родичем. Отримавши повістку, він, не маючи відстрочки, був змушений вирушити до військкомату та був негайно мобілізований. Це поставило під загрозу майбутнє хлопчика, адже він опинився без дорослого нагляду.
Влада, реагуючи на ситуацію, відправила хлопчика до дитячого притулку. Однак, небайдужі люди, які знали цю родину, не могли залишитися осторонь. Вони почали активно шукати шляхи, аби Микита не залишався в притулку, а отримав можливість рости в більш комфортних та безпечних умовах. Ця ініціатива оточення родини мала на меті знайти тимчасову родину для хлопчика, поки його батько служить Україні та одночасно доводить у суді, що його колишня дружина, яка проживає за кордоном, не виявляє жодного інтересу до долі їхнього сина.
Промінь надії: знайомство з Аріною Пустовою
Доля Микити круто змінилася, коли його взяла під тимчасову опіку мешканка Дніпропетровщини, депутатка обласної ради Аріна Пустова. Вона сама виховує 16-річну доньку і, як ніхто інший, розуміє важливість родинного затишку. Аріна Пустова розповіла ТСН.ua, що про історію хлопчика дізналася на початку року від знайомих знайомих.
«Одного дня мені зателефонували знайомі знайомих і розповіли про те, що було мобілізовано їхнього знайомого», – згадує пані Аріна. «Я є головою комісії з охорони здоров’я, дитинства та материнства у Дніпропетровській області. До мене звернулись з питанням про те, що загубилася дитина. Тобто батько хлопчика, після того як був мобілізований, не знав, куди поділась дитина (хлопчик у той момент вже був відправлений до інтернату). Тато про це не знав, переймався долею дитини. До цього чоловік телефонував синові та сказав викликати поліцію, тому як сам не зможе повернутися додому. Хлопчик викликав поліцію, правоохоронці тоді приїхали та відвезли його до дитбудинку, до реабілітаційного центру. Тоді я розшукала дитину і повідомила чоловікові, що з сином все добре».
Бажання допомогти Микиті, який, окрім батька, не мав жодних інших рідних, стало для Аріни Пустової імпульсом до дій. Вона дізналася, що бабуся та тітка, про яких згадували соціальні служби, не підтримують зв’язок з хлопчиком, а мати проживає за кордоном. Ця ситуація глибоко зворушила Аріну, яка сама мала досвід росту без батьків і боялася потрапити до дитячого будинку.
Шлях до родини: відвідування, довіра та соціальні служби
Аріна почала регулярно відвідувати Микиту в дитячому закладі, привозячи йому смаколики та спілкуючись. Вона бачила, що діти там отримують все необхідне, але для хлопчика це не могло замінити домашнього тепла. Микита спочатку сподівався, що батько скоро повернеться, але реалії виявилися іншими. Згодом, під час одного з таких візитів, він висловив бажання потрапити до родини Аріни.
Після численних відвідувань, пані Аріна отримала згоду від батька Микити на тимчасове проживання сина у її родині. Далі вона звернулася до соціальних служб з офіційним проханням надати дитині тимчасовий захист, підкресливши, що має можливість та бажання, а її родина підтримує цю ідею. Однак, отримала категоричну відмову. Соціальні служби наполягали на тому, що чекають на матір хлопчика, яка обіцяла приїхати. Незважаючи на пропозицію Аріни про окрему кімнату та всі необхідні умови, їй повідомили, що без згоди матері хлопчик має залишатися в дитбудинку.
Це викликало обурення у Аріни. Коли батько Микити мав можливість, він написав нотаріально засвідчену заяву про згоду на участь Аріни у вихованні сина. Це відкрило двері для подальших дій. Соціальна служба була змушена приїхати та перевірити умови проживання. Переконавшись у наявності окремої кімнати та всіх необхідних умов, вони склали позитивний акт.
Нове життя: домашнє тепло та спільне майбутнє
Після двох місяців перебування в реабілітаційному центрі, Микита переїхав до родини Аріни. Першим його проханням була смажена картопля, яка так сподобалася і її 16-річній доньці. Хлопчик з апетитом їв домашню їжу, відзначаючи, що якби так годували в центрі, діти були б щасливіші. Він знову почав займатися футболом, що приносило йому радість, хоча перші три дні він майже не виходив зі своєї кімнати, насолоджуючись тишею та спокоєм.
На середину лютого 2026 року суд мав розглядати справу, де батько Микити намагався довести факт самостійного виховання. За словами Аріни Пустової, попередні дії адвоката, можливо, не були достатньо ефективними. Зараз батька хлопчика супроводжує інший адвокат, і розглядається справа про позбавлення батьківських прав матері. Попереднє слухання вже відбулося, служба у справах дітей надала попередній висновок, і є надія на позитивне рішення суду. У разі успіху, батько зможе розпочати процес звільнення зі служби, продовжуючи спілкуватися з сином, контролювати його навчання та забирати до себе, коли є можливість.
Родина Аріни повністю прийняла Микиту. Її 16-річна донька повністю зрозуміла цю ситуацію. Хлопчики захоплено займаються спортом: Микита – футболом, а донька – карате. Часом виникають кумедні ситуації, коли змагання збігаються в один час. Донька Аріни тепер щиро переживає за Микиту, коли він довго не відповідає на телефонні дзвінки, демонструючи справжню сестринську прив’язаність.
Ця історія – яскраве свідчення того, що навіть у найважчі часи, коли здається, що все втрачено, є люди, готові простягнути руку допомоги. Чуйність, рішучість та справжня людяність можуть врятувати життя і подарувати надію на щасливе майбутнє. Ми щиро бажаємо Микиті та його батькові якнайшвидшої зустрічі, а родині Аріни – миру, злагоди та щастя!
