На тлі загострення польсько-українських відносин, візит президента Польщі Анджея Дуди до села Радруж, що розташоване неподалік кордону з Україною, викликав бурхливу реакцію та питання щодо історичної інтерпретації подій.
Президент Польщі Анджей Дуда відвідав колишнє українське село Радруж, розташоване всього за 5 кілометрів від українського кордону, аби вшанувати пам’ять жертв Волинської трагедії. Цей візит, однак, супроводжувався низкою зауважень з боку українських істориків та громадських діячів, які вказують на недоречність вибору місця та спроби нівелювати українську присутність.
Село Радруж: Місце з несподіваним історичним контекстом
Як зазначає український історик Роман Кабачій, село Радруж, де відбувалися урочистості, насправді не має прямого стосунку до Волині. Історик наголошує, що ця місцевість, відома як Закерзоння, зокрема Любачівщина, є одним із етнографічних українських районів, звідки українське населення було повністю депортоване після Другої світової війни. Ці землі історично належали до Галичини.
Риторичне питання Романа Кабачія,
«А те що це українська насправді церква, ну кого хвилює?»
, підкреслює його занепокоєння щодо трактування історії.
На думку історика, вибір села Радруж для вшанування жертв «Волині» міг бути зумовлений тим, що у 2023 році тут знімали епізоди популярного польського серіалу «1670». Це зробило локацію впізнаваною для мільйонів поляків.
Погляд нащадка депортованих: Система затирання пам’яті
Військовослужбовець ЗСУ, аналітик Громадянської мережі «Опора» Тарас Радь, чиї предки були депортовані з Закерзоння, висловлює глибоке занепокоєння з приводу вибору місця для президентського візиту.
Він зазначає, що село Радруж, яке історично належить до Галичини, а не Волині, розташоване на українсько-польському прикордонні. Тарас Радь підкреслює, що немає жодних доказів, які б пов’язували це знелюднене внаслідок депортацій українське село із трагічними подіями 1943 року на Волині.
Тарас Радь ділиться власним досвідом багаторічних мандрівок Закерзонням. Він помітив
«свідому та системну політику затирання пам’яті української присутності і заміщення її старими польськими міфами»
.
Він пояснює, що поляки уникають згадок про українську історію та культуру, використовуючи натомість терміни «руська», «греко-католицька», «волоська» тощо. Український наратив при цьому повністю відсутній.
Історично землі, де розташований Радруж, належали до етнографічного Надсяння та Любачівщини, що є частиною українського етнокультурного ареалу. Цей регіон завжди був прикордонням, де перепліталися українські та польські культурні традиції. Під час Другої світової війни, як і інші населені пункти Галичини та Волині, Радруж став свідком екстремальної екстермінації та польсько-українського протистояння, що призвело до майже повного зникнення українського населення.
Церква Святої Параскеви та замасковані надгробки
У селі Радруж розташований церковний комплекс навколо дерев’яної української греко-католицької церкви Святої Параскеви, збудованої у першій половині XVII століття. Навколо храму збереглися давні надгробки та надмогильні плити, а за межами церковного комплексу знаходиться український цвинтар з кам’яними хрестами, на деяких з яких зображено тризуби.
Тарас Радь повідомив, що під час вчорашніх заходів
«багато хрестів (з тризубами — Ред.) були накриті маскувальною сіткою»
. Він зазначив, що хоча польська держава ще не заборонила ці хрести, їх маскування є очевидним знаком.
Про хрести під маскувальною сіткою згадують також історик та військовий Володимир Бірчак.
Зауважимо, що ще у 2015 році в Радружі польські шовіністи вчинили наругу над могилами бійців УПА.
В одній з історичних спільнот зазначили:
«Президент Навроцький відзначив річницю Волині в селі Радруж (Любачівщина), де до ІІ Світової війни з 2 590 мешканців 2 420 були українцями. Урочистості відбувались коло історичної церкви св. Параскеви — видатної пам’ятки української культури XVII століття. Не дивлячись на очевидність теми, ніхто так і не згадав, куди зникли корінні мешканці цього села»
.
Контекст Волинської трагедії та польсько-українські відносини
11 липня у Польщі вшановують День пам’яті жертв Волинської трагедії, яку часто називають «волинською різаниною». Трагічний конфлікт на Волині 1943 року, у розпалюванні якого, за деякими версіями, могли брати участь радянські диверсанти, польські історики та політики розглядають окремо від інших подій Другої світової та передвоєнного періоду.
Польща, говорячи про визнання провини українцями, не згадує про польсько-українську війну 1918–1919 років, передвоєнну пацифікацію українців, а також напади на українські села на Холмщині та Надсянні у 1941–1944 роках. Ці напади тривали й у 1945 році, доки місцеве українське населення згаданих регіонів не було депортоване до УРСР, а невелика кількість українців, що залишилися, — депортовані до західних регіонів Польщі у 1947 році під час операції «Вісла».
На думку низки українських істориків, напади на польські селища здійснювали й спецпідрозділи НКВС, переодягнені як бійці УПА.
Протягом 1944–1951 років, у рамках так званого «обміну територіями» між УРСР та Польською Народною Республікою, українське місцеве населення Холмщини, Підляшшя, Надсяння і Лемківщини було депортоване до УРСР. Близько 150 тисяч українців було депортовано під час операції «Вісла» (1947 рік) на північні та північно-західні території Польщі.
Варто зазначити, що відносини між Києвом та Варшавою останніми тижнями перебувають у стані глибокої кризи. На тлі цих подій, зокрема, президент Польщі Анджей Дуда оголосив про рішення позбавити президента України ордена Білого Орла через указ Володимира Зеленського про найменування підрозділу Збройних сил на честь «Героїв УПА».
