13 серпня 2026 року відбулася знакова подія для української історії: прах Євгена Коновальця, полковника Армії УНР, командира Січових стрільців та першого голови Організації українських націоналістів (ОУН), був доставлений в Україну. Його планують перепоховати на Національному військовому меморіальному кладовищі у Києві. Ця подія, анонсована заступницею керівника Офісу президента України Іриною Верещук, завершує майже 88-річний період, коли місце поховання видатного українського військового та політичного діяча знаходилося за межами батьківщини.
Процес повернення розпочався з ексгумації на кладовищі Кросвейк у Роттердамі 11 серпня, а вже за два дні останки Коновальця прибули в Україну. Це повернення – не просто меморіальна подія, а нагода згадати життєвий шлях Євгена Коновальця та осмислити його неоціненний внесок у формування української державності.
Євген Коновалець: Життєвий Шлях та Боротьба за Незалежність
Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в селі Зашків на Львівщині. Він пройшов шлях від активного учасника українського студентського руху до одного з ключових лідерів національно-визвольних змагань. Під час Першої світової війни, потрапивши до російського полону, він зумів втекти до Києва після Лютневої революції. Там, у жовтні-листопаді 1917 року, Коновалець став одним із засновників Галицько-буковинського куреня Січових стрільців, а з січня 1918 року очолив цей підрозділ.
Січові стрільці під його командуванням брали участь у ключових боях того періоду, зокрема проти більшовицького заколоту на заводі «Арсенал» та проти військ Муравйова, що наступали на Київ. Після розформування Січових стрільців у травні 1918 року, Коновалець продовжив свою військову діяльність, очоливши новий загін у Білій Церкві, а наприкінці того ж року командував Осадним корпусом військ УНР – одним із найбоєздатніших формувань Дієвої армії.
Військове значення Коновальця полягало не лише в його командуванні боями. Він мав виняткову здатність об’єднувати людей з різним бойовим досвідом, формуючи з них дисципліновані та ефективні підрозділи, які ставали опорою УНР. В умовах перманентної революції, змін влади та агресії з боку більшовиків, така організованість була критично важливою для виживання молодої держави.
Від УВО до ОУН: Збереження Ідеї Незалежності в Еміграції
Після поразки Української революції та втрати державної території, українські військові опинилися в еміграції. Перед Євгеном Коновальцем та його однодумцями постало нагальне питання: як зберегти український рух, не допустити його розпаду та не дати ідеї незалежності зникнути з політичного горизонту. Саме з цією метою, за активної участі Коновальця, у 1920 році було створено Українську військову організацію (УВО).
УВО діяла як підпільно на окупованих українських землях, так і за кордоном, ведучи політично-пропагандистську роботу. Її головним завданням було продовжити боротьбу за незалежність України, навіть в умовах відсутності власної держави. Коновалець, живучи в еміграції, будував розгалужену мережу організації в Галичині та інших країнах Європи, зберігаючи не лише пам’ять про Українську революцію, але й створюючи живу структуру, здатну діяти під тиском переслідувань.
У 1929 році Євген Коновалець став першим головою Організації українських націоналістів (ОУН). ОУН об’єднала різні течії українського націоналістичного руху, і роль Коновальця в цьому процесі була надзвичайно важливою. Він забезпечив інституційну спадковість української боротьби, зберігши не лише ідею, а й організаційну структуру, дисципліну, мережу контактів та політичну суб’єктність руху.
Крім того, Коновалець активно працював над тим, щоб українське питання залишалося в полі зору міжнародної спільноти. Він привертав увагу до становища українців та злочинів радянської влади, зокрема Голодомору 1932-1933 років. Його підпільна та еміграційна діяльність гармонійно доповнювалася політичною та інформаційною роботою.
Вбивство та Повернення: Остаточна Перемога над Радянськими Спецслужбами
23 травня 1938 року Євген Коновалець став жертвою радянської спецоперації. Його було вбито в Роттердамі. Виконавцем цього злочину був Павло Судоплатов, співробітник радянської розвідки. За даними Українського інституту національної пам’яті, бомба була замаскована в коробці цукерок.
Москва роками намагалася ліквідувати Коновальця, який об’єднував українців навколо ідеї незалежності та збирався винести українське питання на розгляд Ліги Націй. Його діяльність становила серйозну загрозу для радянської влади, адже він був символом незламності та відданості національній справі.
Москва роками намагалася ліквідувати Коновальця. Він збирався підняти українське питання в Лізі Націй і говорити там про Голодомор 1932–1933 років. Коновалець був загрозою для радянської влади, адже обʼєднував українців навколо національної ідеї незалежності, якій залишився вірним до останнього подиху.
Після загибелі Коновальця поховали на кладовищі Кросвейк у Роттердамі. Це вбивство, хоч і позбавило український визвольний рух його провідника, не змогло зупинити його існування. Воно стало одним із прикладів жорстоких переслідувань українських діячів з боку радянської системи, навіть поза межами СРСР.
Повернення праху Євгена Коновальця до України 13 серпня 2026 року, через майже 88 років після його загибелі, є символічним актом. Це не просто перепоховання, а повернення важливої ланки української державності. Його поховання в Києві, поруч із сучасним військовим меморіалом, з’єднує досвід борців за Україну сторічної давнини із сучасною державою, яку українці захищають сьогодні. Це також переконлива відповідь на вічну московську політику знищення українців, їхніх лідерів та витіснення їхньої пам’яті. Євген Коновалець, убитий радянською спецслужбою, повертається додому не як емігрант, а як невід’ємна частина української державної історії.
Державне Вшанування та Майбутнє
Повернення останків Євгена Коновальця було належним чином організоване державою. Розпорядженням № 703-р від 15 липня 2026 року уряд закріпив державну рамку для проведення всіх необхідних заходів, пов’язаних з поверненням та похованням Коновальця на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Церемонія зустрічі праху пройшла з державними та військовими почестями. Наступним етапом стане церемонія прощання у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ, після чого відбудеться перепоховання на меморіальному кладовищі. Точна дата перепоховання наразі не оголошена.
Державне перепоховання Євгена Коновальця не просто відновлює історичну справедливість. Воно повертає в український простір конкретну постать – видатного військового командира, організатора та безкомпромісного борця за незалежність, який у найскладніші часи зумів зберегти рух, його людей та міжнародні зв’язки. Його шлях є яскравим свідченням того, чому українська державність не залежить від однієї генерації, а спирається на незламний дух та організаційну спадщину попередників.
