Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало каталізатором значних змін у геополітичному ландшафті, змусивши колишніх союзників Москви переглянути свої зовнішньополітичні пріоритети. Країни, які раніше значною мірою покладалися на вплив Росії, тепер активно шукають нових партнерів і зміцнюють зв’язки з Китаєм, Туреччиною та країнами Заходу. Це свідчить про зменшення політичного впливу Росії на міжнародній арені.
Молдова: шлях до Європи як протидія російському впливу
Молдова, незважаючи на значні внутрішньополітичні виклики, демонструє непохитну проєвропейську позицію. Російська агресія проти України зробила Росію сприйнятою молдовським суспільством як загрозу, а не як надійного партнера. З літа 2022 року Молдова отримала статус кандидата на вступ до Європейського Союзу, а в червні 2024 року розпочала офіційні переговори про членство.
Жовтневий референдум 2024 року підтвердив проєвропейський вибір країни, хоча й з незначною перевагою. Згідно з дослідженням New York Times, Молдова є однією з ключових цілей для Кремля, яка використовується для тиску на Київ та дестабілізації ЄС. Росія, схоже, більше зосереджується на підготовці диверсійних груп, ніж на традиційному політичному тиску через Придністров’я.
Вірменія: розчарування у російській підтримці та пошук нових партнерів
Росія втрачає довіру і у Вірменії, де російське втручання в останні роки виявилося безуспішним. Перемогa партії прем’єр-міністра Нікола Пашиняна «Громадянський договір» на парламентських виборах у червні 2024 року, попри непряму підтримку Путіним його опонентів, свідчить про зростаючу незалежність. Хоча Пашинян зберігає дружню риторику, для нього та більшості вірмен очевидно, що на Росію більше не можна покладатися.
Вірменія розчарована через відсутність підтримки з боку Росії під час повернення Азербайджаном Нагірного Карабаху та вигнання тих, хто проживав там з 2020 року.
Німецькі журналісти зазначають, що Пашинян прагне інтегрувати Вірменію до ЄС і активно розвиває співпрацю у сфері безпеки з Францією, що оформилася у стратегічне партнерство. Індія також стала важливим партнером, постачаючи значну частину озброєнь. Попри економічну залежність, зокрема через російський контроль над залізницею та енергетичною інфраструктурою, геополітичне відокремлення Єревана від Москви триває.
Азербайджан: диверсифікація та зближення з сусідами
Навіть після повернення Нагірного Карабаху Росія поступово втрачає вплив на Азербайджан. Москва десятиліттями використовувала заморожений конфлікт як важіль тиску. З поразкою Вірменії цей важіль значною мірою втратив свою силу. Незважаючи на інцидент зі збиттям азербайджанського літака російськими ППО у 2024 році, Баку не повністю розриває зв’язки з Москвою, розглядаючи її як одного з багатьох партнерів у своїй диверсифікованій зовнішній політиці.
Цікавим аспектом є зближення Азербайджану з Вірменією за посередництва США, що відкриває шлях до ратифікації мирної угоди. Зростає транзитний рух між країнами, а європейські споживачі все частіше купують азербайджанський газ. Азербайджан активно зміцнює зв’язки з Туреччиною, яка надала значну підтримку у поверненні Нагірного Карабаху, та Пакистаном, який є постачальником озброєнь. Крім того, розвивається стратегічне партнерство з Китаєм, особливо у сфері відновлюваних джерел енергії.
Казахстан: багатовекторна політика та зміцнення зв’язків з Китаєм
Ще за попереднього президента, Нурсултана Назарбаєва, Казахстан розпочав реалізацію «багатовекторної зовнішньої політики», спрямованої на співпрацю з Росією, Китаєм, США та ЄС. Країна, що значною мірою залежить від експорту нафти та корисних копалин, прагне підтримувати добрі відносини з Туреччиною, Японією, Південною Кореєю та монархіями Перської затоки.
Анексія Криму та вторгнення в Україну дали Казахстану нові аргументи для обережного дистанціювання від Росії. Президент Касим-Жомарт Токаєв активно зосереджується на співпраці з Китаєм, особливо у сферах технологій та транзитних маршрутів, намагаючись при цьому збалансувати амбіції як Китаю, так і Росії. ЄС вже є найбільшим торговельним партнером Казахстану.
Узбекистан: відкриття для світу та зростання ролі Китаю
Узбекистан, після десятиліть відносної ізоляції, за часів президентства Шавката Мірзійоєва почав активно відкриватися для іноземних інвестицій та міжнародної співпраці. Хоча політична система залишається закритою, країна приваблює значні інвестиції. Найбільшим донором є Китай, який інвестував понад десять мільярдів доларів. За ним йдуть Росія, країни Перської затоки, Туреччина та європейські компанії.
У зовнішній політиці Мірзійоєв розглядає Казахстан як приклад. Росія залишається важливим партнером, але вже не єдиним варіантом. Китай нині є найважливішим торговельним партнером і найбільшим покупцем узбецького газу. Це свідчить про зміну пріоритетів і пошук нових економічних та політичних зв’язків.
