Жахлива реальність Києва: “Мисливці за тілами”, штучні черги та безкарність на ринку ритуальних послуг.
У нашому місті, де горе стає ще одним товаром, розквітає моторошна індустрія, що грає на найглибших людських переживаннях. Журналістське розслідування ТСН викрило шокуючі схеми, що перетворили ритуальні послуги на справжнє поле для маніпуляцій та заробітку. Продаж адрес померлих, штучні черги в крематорій та “мисливці за тілами” на місцях трагедій – це лише вершина айсберга. Ми занурилися в цю темну сторону життя, щоб розповісти вам правду.
Чому кремація стає вибором, а не економія?
Дивовижно, але три з чотирьох поховань у Києві – це кремація. І це не вибір на користь економії. Це – безвихідь. Як пояснюють експерти, у столиці просто не залишається місця для традиційних поховань. Усі кладовища закриті, і поховати можна лише за умови підпоховань. Таким чином, українці, що шукають вихід, часто змушені обирати кремацію, не підозрюючи, що і тут їх чекають пастки.
В Україні функціонують лише три крематорії: у Харкові, Одесі та Києві. Донедавна вони обслуговували не лише містян, але й мешканців інших регіонів. Проте, ця зима, схоже, змінила правила гри.
Історії, що холодять кров: як на горі людей заробляють
Розслідування ТСН висвітлило низку прикладів, які змушують замислитися. Один із героїв, Дмитро Яцечко, зіткнувся з цим особисто. Його батько, киянин, помер на Чернігівщині. Ритуальна агенція столиці запропонувала повний пакет послуг за 22 тисячі гривень замість 28-ми. Його запевнили, що проблем не буде, достатньо лише приїхати на прощання, яке було заплановане на 2 годину в крематорії.
Але напередодні прощання Дмитра шокували: йому повідомили, що батька не кремують, якщо свідоцтво про смерть буде не з Києва. Потрібно терміново робити нове. Виявляється, це “проблема”, яку ТСН вже чула від інших ритуальних агенцій, зокрема, від тієї, що носить однойменну назву з Київським крематорієм. Її співрозмовник, нав’язуючи послугу оформлення київського свідоцтва про смерть, забув уточнити, що ця державна послуга – безкоштовна. Навіть зі столичним свідоцтвом, у кремації знову відмовили. Тоді ритуальний агент оформив у крематорії VIP-залу для прощання та збереження тіла в холодильній камері на 3 доби, поки тривали вихідні. “Неділя, понеділок, так як зараз крематорій в ці дні не приймає. А за ці дні вони вирішать це питання і плюс-мінус вівторок-середа тата кремують. Ну так і трапилося”, – розповідає Дмитро.
Таємниці минулого, трагедії сьогодення: Історія Київського крематорію
За інформацією джерел ТСН, Київський крематорій донедавна працював без вихідних, зупиняючись лише на свята – так було півстоліття. Ідея створення крематорію в Києві з’явилася ще у 1967 році. Але знайти архітекторів, які б погодилися взятися за такий проект, було майже неможливо. Тема смерті вважалася надто важкою, а кремаційні цехи асоціювалися з жахами Другої світової війни.
Але згодом, завдяки наполегливості митців Ади Рибачук та Володимира Мельниченка, проект набув втілення. Вони взялися за роботу за умови, що проведуть рік у Карпатах, вивчаючи українські традиції поховання. Їхньою метою було створити місце, яке б розрадило людей у момент найбільшої втрати, місце, де архітектура стала б своєрідною терапією. Всі зали прощання мали бути білими, світлими, наповненими спокоєм.
Футуристичні напівсфери “Храму неба” на горі, що символізують безперервний рух, мали стати місцем для споглядання. До них вела найдовша дорога – час, щоб людина звикла і прийняла невідворотне. Жалобна процесія мала проходити повз 200-метрову Стіну Пам’яті, яка перетворювалася на історію людства. Митці хотіли, щоб композиції та сюжети на стіні налаштовували людину на розуміння того, що все це – події, з яких складається життя.
Однак, у 1982 році радянська влада вирішила, що цей витвір мистецтва може впливати на свідомість людей, назвавши ідею “чужою принципам соціалістичного реалізму”. Барельєф був похований під бетоном майже на 40 років. І лише наприкінці 2021 року, завдяки зусиллям, його вдалося відкрити. Ця подія стала справжнім щастям для автора, Володимира Мельниченка, який завжди мріяв, щоб люди побачили масштаб цього твору.
“Мисливці за тілами”: Як працює “медична мафія”
На території крематорію – справжній хаос. Паркуватися ніде, до “Храму неба” ніхто не йде пішки, стежка заросла пам’ятниками. Часу на прощання обмаль – похоронні процесії йдуть одна за одною, по півгодини на кожну. Але перш ніж потрапити сюди, треба вистояти чергу до адміністративного корпусу, де поміж родичів померлих чекають ритуальні агенти, навіть якщо ще не мають замовлення.
Так звані “мисливці за тілами” з’являються на місцях трагедій, коли знають про загиблих. Вони знаходять родичів, які перебувають у стані шоку, і нав’язують їм свої послуги. Замість моральних норм – “кишенькові інформатори” у білих халатах або погонах. За інформацією ТСН, раніше такі “зливи” контактів коштували 3-4 тисячі гривень, а тепер – 5 тисяч.
Киянка Світлана Ковалевська називає це “медичною мафією”. Її свекруха померла в лікарні від інсульту. У морзі тіло зберігали безкоштовно, але за дезобробку, бальзамування і макіяж виставили рахунок – 4700 гривень. “І сказали обов’язково. Тобто, відмовитись я не змогла”, – розповідає вона. Окрім цього, в лікарні одразу ж запропонували послуги ритуального агента. Але щоб заощадити, жінка обрала похоронне бюро з області.
Ринок ритуальних послуг: стихія і спекуляції
“Дуже дорого” – це від 20 тисяч гривень і до масштабу ваших бажань та можливостей. Вадим Малиновський, власник похоронного бюро з понад 20-річним досвідом, розповідає, що найдешевша домовина коштує 3950 грн, а найдорожча може сягати понад мільйон. Все це – українське виробництво. Повний пакет послуг включає все – від морозильних камер до фальш-кремації, коли з померлим рідні прощаються у залі ритуального бюро. Це коштує вдвічі дорожче, ніж у крематорії, але черги немає.
Сім’я Малиновських пояснює: ринок ритуальних послуг в Україні – стихійний. ТСН відомі випадки збереження тіл померлих у підвалах та гаражних кооперативах. Марина Лазуренко, президентка Асоціації “Похоронної справи в Україні”, бореться зі спекулянтами вже 5 років. Вона пояснює, що для надання ритуальних послуг достатньо зареєструватися як ФОП. Лише у Києві – понад півтори сотні таких агентств.
У випадках наших героїв, саме ритуальні агентства домовлялися про церемонії прощання, але від крематорію була відмова. Світлані запропонували перенести прощання на наступний день, але в сховищі крематорію тіло зберігати було ніде. Додаткові послуги обійшлися сім’ї ще у 5,5 тисяч гривень.
Випробування часом: занедбані зали та майбутнє крематорію
“Цей наплив почався десь два місяці тому, як пішли великі морози, то важко було на кладовищі ховати, бо техніка не могла справитися з землею, бо вона була промерзла”, – каже радник директора КП “Київський крематорій” Ростислав Маршак. Із 5 залів прощання працюють лише 3. Два з них – в адмінбудівлі, звідки небіжчиків до цеху доставляють самотужки. Ще один – на горі, де після прощання домовина опускається під землю ліфтом. Поруч – літній майданчик, де прощання відбувається лише в теплу пору. Але багато скарг надходить від військових, які не хочуть прощатися з побратимами у занедбаних, депресивних приміщеннях.
Профільний департамент КМДА визнає зали прощання щойно виявленою пам’яткою архітектурної спадщини. Реставрація коштуватиме 56 мільйонів гривень. Однак, стіну пам’яті авторства Ади Рибачук та Володимира Мельниченка, яка була забетонована, досі не можуть визнати пам’яткою, попри підтверджені креслення.
У крематорії можливе одномісне поховання у стіні – 15 тисяч гривень. Бетонні ніші в землі, під 2 або 4 урни, коштують від 60 до 100 тисяч гривень. Третина кремованих ховається у колумбарії, решта – в урносховищі. Ще восени тут було до 90 кремацій у день, у лютому – майже вдвічі більше. Це може свідчити про перенавантаження печей, які, до речі, зношені і їм усім по 50 років.
Наразі триває капітальний ремонт приміщення та реставрація залів прощання, який планують завершити до кінця року. Київ заплатить 157 мільйонів гривень за ремонт, нові газові інфраструктури та нові печі. Це дозволить збільшити кількість кремацій на 25%.
Шлях до змін: законопроекти та боротьба за гідність
Дефіцит місць на кладовищах зростає. У Львові планують запустити дві іспанські печі, що забезпечать 20 кремацій на день. Але це не вирішить проблему докорінно.
Новий законопроект № 12188 передбачає скасування монополії, дозвіл на приватні кладовища та крематорії, вимоги до ритуальних бюро та боротьбу зі “зливом” контактів агентам. А також – створення Національних військових меморіальних кладовищ. Однак, документ, який мали внести до парламенту ще у 2022 році, досі очікує на розгляд.
У всіх трьох діючих крематоріях кажуть: працюють на межі потужностей. І цим користуються ритуальні агенти, створюючи черги та зловживаючи довірою тих, хто переживає найважчий період у своєму житті. Це – боротьба за гідність, за право на достойне прощання, без маніпуляцій та непомірних витрат.
ТСН продовжуватиме стежити за розвитком подій і викриватиме недобросовісні схеми. Адже пам’ять про померлих – це не товар, а святе, що має шануватися.
