Шок! Скандал! Україна знову опинилася в епіцентрі міжнародної уваги через цинічне викрадення свого зерна Росією. І цього разу об’єктом критики стала держава, яку ми вважали другом – Ізраїль. Відомий журналіст Віталій Портников у своєму зверненні на Facebook розкритикував реакцію Міністерства закордонних справ Ізраїлю на попередження України щодо можливого заходу до порту Хайфи чергового судна з краденим українським зерном. За його словами, за вимогою надати докази замість оперативної допомоги може ховатися страх перед Москвою.
“Зупиніть злодія!” – але спочатку докази?
На перший погляд, відповідь глави МЗС Ізраїлю Гідеона Саара, який порадив Україні надати докази крадіжки замість публічних звинувачень у соцмережах, може здатися логічною. Нібито досвідчений дипломат навчає менш досвідченого колегу, як правильно діяти в делікатній ситуації. Однак, як зазначає Портников, ситуація ускладнюється тим, що це не перший випадок. Раніше до порту Хайфи вже заходило судно з викраденим українським зерном. І що найцікавіше, воно не лише увійшло в ізраїльські води, але й без жодних наслідків залишило порт. Міністр Саар, здавалося, просто “не встиг” відреагувати на докази, які українська сторона вже надала.
За словами Портникова, посилаючись на дипломатів високого рівня в Києві, зібрані Україною матеріали так і не дійшли до державного прокурора Ізраїлю, а осіли в архівах МЗС. Зараз Україна планує подати ці докази безпосередньо до прокуратури, що означає, що пан Саар може їх взагалі не побачити. Портников проводить влучну паралель:
«Коли міністр закордонних справ Ізраїлю реагує на крик „Зупиніть злодія!“ з країни, яку він називає другом, спочатку вимагаючи доказів, це нагадує сцену в єрусалимському трамваї. Хтось поруч з вами кричить, що його гаманець вкрадено, і замість того, щоб запропонувати допомогу чи викликати поліцію, ви радите жертві спочатку довести, що гаманець — і його вміст — насправді належали їй. Така реакція правдоподібна лише тоді, коли ви знаєте і жертву, і злодія. Або, принаймні, якщо ви знаєте злодія — і боїтеся його».
Чи є особиста ворожість?
Віталій Портников одразу зазначає, що не має підстав звинувачувати особисто Гідеона Саара в упередженому ставленні до України. Він був присутній на зустрічах міністра з представниками української єврейської громади, де той висловлював підтримку Україні у протистоянні російській агресії. Саар також неодноразово публічно засуджував дії РФ, зокрема в ООН.
Однак, коли йдеться про конкретні інтереси, такі як торгівля награбованим, ситуація може змінюватися. Портников припускає, що тут можуть діяти інші, глибші фактори:
- Корупція?
- Страх перед Росією?
- Страх перед Китаєм, чиї компанії контролюють нові портові термінали в Хайфі?
Журналіст наголошує: “Останні роки показали, що така обережність — це бажання не наступати ведмедю на лапу — нікуди не веде.” Кремль, на його думку, не сприймає Ізраїль як державу, з якою варто рахуватися, і продовжує підтримувати сили, ворожі як до України, так і до самого Ізраїлю, зокрема Іран.
Синхронність подій: Путін, Іран та зерно
Портников звертає увагу на дивовижну синхронність подій. У день, коли український міністр закордонних справ Андрій Сибіга звернувся до свого ізраїльського колеги, президент Росії Володимир Путін перебував у Санкт-Петербурзі, зустрічаючись з міністром закордонних справ Ірану Аббасом Арагчі. Це створює тривожну картину, де Росія та Іран зміцнюють свої позиції, а Ізраїль, замість того, щоб об’єднатися з Україною проти спільного ворога, демонструє вичікувальну позицію.
«Ось чому можна було б очікувати, що міністр закордонних справ Ізраїлю шукатиме шляхи вирішення проблеми краденого зерна разом з Україною, а не читатиме лекції своєму колезі, як недбайливому студенту. Будь-який інший підхід свідчить про те, що страх перед Росією — і надія на розуміння там, де його немає — все ще залишається визначальним фактором в ізраїльській дипломатії», — робить висновок Портников.
Що відомо про останній інцидент?
Нагадаємо, до ізраїльського порту Хайфа знову прибуло російське судно “Панормітіс” із понад 25 тисячами тонн ймовірно вкраденого українського зерна, вивезеного з окупованих Керчі та Бердянська. У відповідь на це Андрій Сибіга викликав посла Ізраїлю для вручення ноти протесту, наголосивши, що така торгівля підриває двосторонні відносини.
Гідеон Саар, як зазначалося, відповів, що дипломатія не повинна вестися через соцмережі, а Україна досі не надала офіційних доказів або запитів про правову допомогу. Він запевнив, що питання буде розглянуто суворо в межах закону.
Президент Володимир Зеленський, коментуючи ситуацію, чітко заявив, що купівля награбованого – це злочин, а не бізнес. Він наголосив, що влада Ізраїлю не може ігнорувати походження вантажу. Оскільки дипломатичні зусилля не зупинили розвантаження, Україна готує санкційний пакет проти перевізників та осіб, залучених до схем, плануючи координацію цих заходів з Європейським Союзом.
Цей скандал викликає серйозні питання щодо двосторонніх відносин України та Ізраїлю, а також щодо того, наскільки ефективною є міжнародна політика у боротьбі з російською агресією та злочинами. Чи зможе Україна довести свою правоту і отримати справедливість, чи Ізраїль продовжить балансувати між своїми інтересами та страхом перед “російським ведмедем”? Час покаже.
