Тарас Шевченко – величний Кобзар українського народу, геніальний поет і художник, чиї твори надихають мільйони. Але чи багато ми знаємо про його особисте життя, про ті почуття, що палали в його серці? Шкільна програма рідко заглиблюється в тонкощі його романів, залишаючи поза увагою захопливі історії кохання, які, безперечно, відіграли важливу роль у формуванні його як митця. Сьогодні ми розкриємо завісу над таємницями особистого життя Шевченка, про які не говорять у школі.
**Пристрасне серце поета: дев’ять кохань, що палали яскраво**
Попри те, що Тарас Григорович так і не одружився, історики та біографи стверджують, що він неодноразово був на порозі весілля. Його серце палало, а слова віршів свідчать про глибоку потребу в жінці, яка б запалила в ньому нестримний вогонь. Сам Шевченко казав: “Щоб під нею земля горіла на три сажені”. За його щоденниками та віршами, за життя він закохувався дев’ять разів. Ці кохання були різними: від щирої юнацької прихильності до палких пристрастей, які залишили глибокий слід у його душі.
**Перше кохання – Оксана Коваленко: поетичний спомин про недолю**
Ім’я Оксани Коваленко, сусідки Тараса, згадується у вірші “Мені тринадцятий минало”. Це було перше, несміливе кохання юного Тараса. Оксана була на три роки молодшою, але їхні почуття не мали продовження. Долю розлучила їх, забравши юного Шевченка супроводжувати пана Енгельгардта до Вільнюса. Через 14 років, після навчання у Петербурзі, Шевченко повернувся до рідної Кирилівки. За цей час Оксана вже вийшла заміж за селянина Карпа Сороку. У цьому шлюбі народилося семено дітей, але вижили лише четверо. Тарас не забув своє перше кохання. У 1841 році він присвятив Оксані свою поему “Мар’яна — чарівниця”, де з трепетом згадував її красу:
> “Чи правда, Оксано? Чужа чорнобрива!
> Що в сірій свитині, бувало, щасливий
> Як побачиі диво — твою красоту…”
**Ядвіга Гусиковська: перша пристрасть у Вільнюсі та гірке усвідомлення рабства**
У Вільнюсі, куди 16-річного Тараса взяв пан Енгельгардт, він познайомився з красунею-кравчинею, полькою Ядвігою Гусиковською. Заради неї Шевченко почав вчити польську мову. Ядвіга була активною, прагнула до свободи, спонукала його приєднатися до студентського руху. Проте Шевченко був захоплений коханням. Цей роман залишив глибокий шрам у його душі. У своєму щоденнику він писав:
> “Я кохав її і був щасливий, коли вона приходила. Але водночас саме через неї я відчув різницю між, хоч і бідною, але вільною людиною та рабом. І досі боляче це згадувати … Ми часто гуляли по місту. Вона ділилася зі мною своїми думками, мріями. І одного разу за те, що я затримавсяна такій прогулянці, за наказом пана мене відшмагали батогом. Боліло не так тіло, як душа …”
**Амалія Клоберг: музи для художника та ревнощі друга**
Наступним захопленням Шевченка стала 15-річна німкеня-натурниця Амалія Клоберг. Поет познайомився з нею під час навчання у художника Івана Сошенка. Цікаво, що Сошенко теж був закоханий в Амалію, але Тарас “відбив” її у свого друга. Згодом Шевченко щиро перепрошував приятеля за зламане щастя. Образ Амалії, вважають шевченкознавці, присутній у багатьох картинах Тараса. Одним з яскравих прикладів є його акварель 1839 року, де він зобразив її в ліжку з розпущеним волоссям і підписав “Чевченко” – так дівчина вимовляла прізвище поета. Причини розставання з Амалією залишаються невідомими.
**Княжна Варвара Рєпніна: дружба, повага, але не взаємність**
З княжною Варварою Рєпніною склалася зовсім інша історія. Це вона була закохана в Шевченка, а він, хоч і ставився до неї з глибокою повагою, взаємністю не відповідав. Їхні стосунки були скоріше щирою дружбою та взаємною повагою, аніж палкою пристрастю, якої прагнула княжна. Варвара ревнувала Тараса до Ганни Закревської, і, як виявилося, небезпідставно.
Їхнє знайомство відбулося в Україні, коли Шевченко працював художником у її батька. Вони підтримували зв’язок протягом життя, листувалися, а княжна навіть сприяла звільненню поета. Ця історія ілюструє глибоку чутливість Шевченка. Коли сусід Рєпніних образив його, назвавши “рабом”, Тарас, людина надзвичайної вразливості, не зміг стримати сліз. Варвара, підбігши, обійняла його, виливаючи своє захоплення і співчуття: “Цілувала б і ноги”. У листах до свого духовного наставника вона висловлювала палкі почуття, якби Тарас відповів їй взаємністю, вона б віддала йому всю свою пристрасть.
**Ганна Закревська: полум’я пристрасті, що згасло**
На одному з балів у селі Мойсівці Шевченко познайомився з Ганною Закревською, дружиною поміщика. Між молодим поетом та красивою господинею спалахнула палка пристрасть. Проте, коли Тарасу довелося залишити маєток, зв’язок між ними обірвався. Саме після знайомства з Ганною у поета зародилося бажання створити власну сім’ю, мати дім та дітей. Багато віршів Шевченка присвячені саме їй, сповнені гіркоти та туги:
> “Тяжко, тяжко в світі жить…
> І нікого не любить”
**Феодосія Кошицька: нездійснене сватання та трагічна доля**
Наступною обраницею серця Шевченка стала донька священника Григорія Кошиця – Феодосія. Поет щиро закохався, хотів свататися, але батьки дівчини відмовили йому. Ця відмова стала для Феодосії справжнім ударом. Переживши сильне потрясіння, вона збожеволіла і провела решту життя в київській психлікарні.
**Ганна Ускова: чутки, що зруйнували дружбу**
Під час 10-річного заслання Шевченко мав почуття до Ганни Ускової, дружини коменданта Новопетровської фортеці. Вони часто гуляли разом, а Шевченко створив шість портретів Ганни. Проте, коли почали поширюватися чутки про їхнє спілкування, які дійшли до її чоловіка, Ганна миттєво обірвала будь-які стосунки з поетом.
**Катерина Піунова: мрія про ідеал, що обернулася розчаруванням**
Після помилування, 44-річний Шевченко, пригнічений засланням, мріяв про сім’ю. У Нижньому Новгороді він зустрів свою наступну любов – молоду актрису Катерину Піунову, яка здалася йому ідеалом жіночої вроди. Шевченко допоміг їй влаштуватися до Харківського театру, але незабаром актриса втекла від нього до Казані з 25-річним актором, за якого згодом вийшла заміж. Катерина шкодувала про свій вчинок, але було занадто пізно. У своїх мемуарах вона писала:
> “Ну що я розуміла? Адже мені ще 16 років не було. Здавалося, що у Тараса Григоровича жениховського нічого не було. Чоботи дігтярні, кожух, смушкова шапка найдешевша…”
**Харитя: остання надія на просте сімейне щастя, що не збулася**
У 1859 році, перебуваючи в Україні, Шевченко в маєтку свого троюрідного брата запримітив наймичку Харитю. Він активно розпитував про неї в листах, будував сімейні плани, але Харитя відмовила йому, вважаючи його надто старим.
**Ликера Полусмак: останнє кохання, зрада та трагічний кінець**
Ім’я Ликери Полусмак відоме як останнє кохання Тараса Шевченка. Саме їй він присвячував вірші, дарував подарунки і мріяв провести решту життя в Україні. Їхні стосунки стали одними з найтрагічніших. Ликера, колишня кріпачка, стала частиною життя поета, коли той був уже зрілим чоловіком, що пережив багато страждань.
Їй було 19 років, а йому – 46. В очах Ликери Шевченко видавався старим і скупим. Вона не розуміла його захоплення народними традиціями, прагнула стати “панною”. З часом, коли Ликера почала зраджувати йому, поет не витримав і розірвав заручини.
Після смерті Шевченка Ликера Полусмак змушена була заробляти на життя швачкою. Згодом вона вийшла заміж за перукаря Яковлева, народила дітей. Подейкують, чоловік пиячив, тож їй доводилося самому вести господарство. Після смерті чоловіка, у 1904 році, Ликера таки наважилася переїхати до Канева, де прожила до самої смерті у 1917 році, у злиднях.
Єдине, що залишилося від неї на згадку – чотириметровий рушник з вишитою літерою “Л”, віночком та півнями. За переказами, Шевченко хотів мати на весіллі саме рушник із півнями. Таким чином, зневажливе ставлення жінки зруйнувало мрії Кобзаря про щасливу родину.
Історії кохання Тараса Шевченка – це не лише романтичні пригоди, а й дзеркало його душі, його прагнень, його болю та його незламного духу. Ці таємниці, які не розповідають у школі, роблять постать Кобзаря ще ближчою та зрозумілішою для нас, українців.
