Ситуація навколо Білорусі загострюється. Самопроголошений президент Олександр Лукашенко опинився під колосальним тиском з боку Росії, яка вимагає його активнішої участі у військовій кампанії проти України. Водночас Київ кардинально змінив свою тактику, перейшовши від дипломатичної стриманості до жорстких ультиматумів, що вже принесло несподівані результати.
Позиція Лукашенка: мантри про мир та реальний тиск
Останні тижні Олександр Лукашенко неодноразово повторював тезу про те, що він не дозволить втягнути Білорусь у російсько-українську війну. Цю заяву він озвучив перед випускниками офіцерського училища в Мінську, пообіцявши не відправляти їх «у цю бійню». Аналогічні запевнення прозвучали під час зустрічі з російським послом, в інтерв’ю арабському телеканалу Al Arabiya, а також на кількох публічних пресконференціях у червні.
Я пообіцяв їм (випускникам офіцерського училища), що не відправлю їх у цю бійню.
— Олександр Лукашенко
Однак, попри ці миролюбні заяви, європейські уряди та Україна продовжують із серйозним занепокоєнням спостерігати за ситуацією. Декілька європейських посадовців повідомили про невпинне зростання тиску з боку Росії на білоруського правителя з метою примусити його до активнішої участі у військовій кампанії.
Президент Франції Еммануель Макрон навіть особисто телефонував до Мінська, щоб попередити про катастрофічні наслідки можливого вступу Білорусі у війну. Після цього Лукашенко на два дні усамітнився з Володимиром Путіним у його резиденції на Валдаї, а згодом полетів до Китаю без коментарів.
Білорусь як тилова база Росії: від постачання до потенційної загрози
Олександр Лукашенко, який утримує владу вже 31 рік, опинився у вкрай складній ситуації. У перші роки збройного конфлікту він комфортно почувався в ролі помічника, дозволивши російським військам пройти через свою територію для наступу на Київ у лютому 2022 року. Білоруські підприємства стабільно постачали зброю та комплектувальні деталі для російського військово-промислового комплексу, а також почали продавати Росії бензин, дефіцит якого виник через атаки на нафтопереробні заводи.
Проте, безпосередньої участі у бойових діях країна наразі не бере. Російська армія використовує територію Білорусі лише для навігації своїх безпілотників під час дальних атак, задіюючи місцеві телевежі та ретранслятори.
Ситуація на фронті змінюється, і це робить становище білоруського диктатора дедалі менш комфортним. Попри колосальні втрати, просування російських військ залишається мінімальним, тоді як українські далекобійні дрони завдають значної шкоди глибокому тилу РФ. Відкриття другого фронту або створення видимої загрози з півночі змусило б українське командування перекинути значні сили на захист кордону, послабивши позиції на Донбасі. Тому цілком очевидно, що Путін може посилювати тиск на свого союзника саме зараз.
Водночас, абсолютна більшість білорусів категорично не бажає воювати проти України, що змушує Лукашенка позиціонувати себе у внутрішній політиці як гаранта миру.
Нова українська стратегія: жорстке стримування та ультиматуми
На тлі цих подій українське керівництво кардинально змінило свій підхід до сусідньої держави, відмовившись від політики нейтральної стриманості на користь жорсткого стримування. У перші роки війни президент України Володимир Зеленський намагався уникати будь-яких провокацій, адже другий фронт на півночі не відповідав інтересам держави. Він роками ігнорував спроби контактів з боку білоруської опозиції, яка переважно перебуває у вигнанні після жорстокого придушення протестів 2020 року.
Проте після стабілізації лінії фронту та початку масового виробництва власних далекобійних дронів баланс сил між двома лідерами суттєво змістився на користь українського президента. Наприкінці травня Зеленський публічно попередив про наявність 500 визначених цілей на території Білорусі у разі її втручання. До цього списку увійшли об’єкти критичної інфраструктури, військові бази та опорні пункти.
Риторика Києва продовжує загострюватися, адже Зеленський прагне не лише запобігти нападу, але й витіснити Олександра Лукашенка з ролі російського прихильника. Наприкінці червня український президент висунув жорсткий ультиматум, вимагаючи від Мінська прибрати з прикордонної зони підсилювачі сигналу, які дозволяють російським дронам тероризувати українських цивільних. У разі відмови Київ пригрозив розв’язати цю проблему самостійно.
Ба більше, у своєму відеозверненні Зеленський наголосив, що Україні відомі всі білоруські заводи, які постачають Росії компоненти для бронетехніки, ракетних систем та паливо для ведення війни. Усі ці дії, за словами українського лідера, автоматично втягують Білорусь у війну.
Україні відомі всі білоруські заводи, які постачають Росії компоненти для бронетехніки, ракетних систем та паливо для ведення війни. Усі ці дії автоматично втягують Білорусь у війну.
— Володимир Зеленський
Ще рік тому такі різкі заяви з боку Києва здавалися неможливими через вкрай важке становище української армії. Тоді Лукашенко відчував повну безпеку за спиною Путіна й дозволяв собі називати українського президента «дрібною мерзотою» та «наркоманом». Нині ж білоруський правитель змушений орієнтуватися між ослабленим кремлівським диктатором та дедалі більш впевненим у собі українським президентом.
«Білорусь лежить перед українськими військовими, як на тарілочці»
Лукашенко обрав обережний «середній шлях» — утримується від словесної ескалації та несподівано визнав надзвичайну вразливість своєї країни. В інтерв’ю Al Arabiya він заявив, що його країна лежить перед українськими військовими «як на тарілочці», тому Києву немає чого боятися.
І хоча офіційної публічної реакції на ультиматум щодо ретрансляторів не було, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський нещодавно повідомив, що з чотирьох підсилювачів сигналу в робочому стані залишився лише один. Функцію публічного обурення на адресу України Мінськ повністю делегував своїм російським партнерам. Міністерство закордонних справ РФ назвало українські погрози зухвалими та безсоромними, а речник Путіна висловив упевненість у здатності Білорусі самостійно захиститися від «абсолютно агресивних жестів».
Проте реальність полягає в тому, що Білорусь справді не має дієвих засобів для захисту від українських ударних безпілотників середнього та дальнього радіуса дії, і в Москві це чудово розуміють. Саме ця критична слабкість може стати вирішальним фактором, який утримає Путіна від примусу свого союзника до вступу у війну. Зрештою, ціла країна зі збереженими нафтопереробними заводами та стабільним постачанням зброї принесе російському диктатору значно більше користі, ніж зруйнований союзник, який сам потребуватиме термінового військового захисту.
