Армії вкрай потрібні люди, і Міністерство оборони України поставило амбітну мету: до 30–50% посад штурмовиків та піхотинців мають зайняти іноземці. Хоча державні механізми для цього ще розгортаються, окремі бригади вже давно залучають іноземних бійців. Одним із яскравих прикладів є 25-та окрема повітрянодесантна Січеславська бригада 7-го корпусу ДШВ, де вже кілька років діє власний курс адаптації для новобранців з-за кордону.
Відбір та адаптація: перші кроки для іноземних бійців
На піку своєї активності в бригаді одночасно служило понад 140 іноземців. Кожен, хто прагне приєднатися, проходить десятиденний курс адаптації, що складається з інтенсивних тренувань та перевірок. Після цього частина кандидатів продовжує свій шлях, а частина — повертається додому. Середній вік кандидатів становить близько тридцяти років, і найчастіше це особи зі США, Бразилії та країн Північної Європи.
День у таборі адаптації починається рано. Він насичений фізичною підготовкою, вивченням тактичних елементів, роботою з дронами, тренуваннями з тактичної медицини англійською мовою та щоденними уроками української. Іноземні бійці, прибувши з різних куточків світу, вчаться жити разом, розуміти одне одного, і, що найважливіше, — своїх командирів, які часто спілкуються виключно українською.
Важливо зазначити, що до курсу адаптації потрапляють не всі, хто виявив бажання, і не всі, хто його пройшов, залишаються. Однак ті, хто успішно завершує цей етап, вже зробили свідомий вибір: приїхати до країни, яка перебуває у стані війни, та стати частиною її захисту.
Географія та мотивація: хто обирає шлях захисника України
Географія країн, звідки приїжджають бійці, надзвичайно широка: Америка, Бразилія, Швеція, Данія, Норвегія. Рідше зустрічаються кандидати з Франції, Німеччини, Тайваню та Японії. Віковий діапазон також різноманітний: від молодих людей, яким трохи за двадцять, до тих, кому за тридцять. Деякі вже мали досвід військової служби у своїх країнах, інші — служили в поліції, а є й ті, хто приїхав без жодного військового досвіду.
Мотивація для такого кроку теж різноманітна: глибокі переконання в тому, що війна є несправедливою, та бажання допомогти тим, хто не може захистити себе самостійно; прагнення отримати громадянство України; пошук нового, унікального життєвого досвіду. Іноді трапляються й ті, кого приваблює так звана “військова романтика”, але таких кандидатів намагаються відсіяти якомога раніше.
Від перших бійців до організованої системи
Спочатку іноземців у бригаді було лише кілька. Згодом, ті, хто вже служив, почали активно запрошувати своїх співгромадян, адже побачили, що тут створені сприятливі умови: окремий курс адаптації, супровід та можливість продовжити службу.
Арес, 29-річний чилієць, який раніше служив артилеристом у своїй країні, відкрито заявляє:
Я вважаю, що ця війна несправедлива. Хочу допомогти людям, які не можуть захистити себе самі. І бачу, що це красива країна. У мене тут є майбутнє. Я хочу залишитися в армії.
— Арес
Бразилець з позивним Орел, який має досвід служби у військах зв’язку, сприймає службу в Україні не як роботу, а як щось природне:
Я вірю, що можу стати «тихим солдатом». Тут є нові навички — FPV, усе інше. Українська армія — найкраща у світі, бо тут усе постійно змінюється.
— Бразилець з позивним Орел
Військова романтика чи реалії війни?
Ігор Майзелев, інструктор з БПЛА, працює з іноземцями майже два роки і бачив найрізноманітніших кандидатів. Він згадує хорвата, чий батько колись воював разом з українцями за незалежність Хорватії, і тепер син відчув, що настав його час допомагати. Були американці, які не підтримують свою владу і прагнуть жити в Україні. Декого надихають українські жінки. Однак, за словами Ігоря, найголовніше — це вміння відсіювати шукачів пригод, адже “військової романтики тут немає”.
Шлях до служби: від рекрутера до курсу адаптації
Шлях до служби в ЗСУ для іноземців зазвичай виглядає так: спочатку людина знаходить рекрутера у своїй країні через спеціалізовані сайти, Reddit або “сарафанне радіо”. Декому навіть допомагають з придбанням квитка. Далі слідує співбесіда (онлайн або в Дніпрі), збір документів та проходження військово-лікарської комісії. Перед укладанням контракту кандидат потрапляє на курс адаптації.
Євген, керівник служби адаптації з позивним Ворон, пояснює:
Вони живуть окремо близько десяти днів. За цей час ми дивимося, чи відповідає людина фізичним і психічним вимогам. ДШВ завжди вважалися елітою — конкурс серйозніший.
— Євген (Ворон)
Програма курсу адаптації включає:
- Тактику: переміщення, облаштування окопів, ведення бою в місті.
- Тактичну медицину за алгоритмом MARCH, що викладається англійською мовою.
- Інженерну підготовку та топографію.
- Фізичну підготовку за стандартами НАТО.
Перший день є організаційним: прибуття, отримання форми та спорядження, поселення та індивідуальні бесіди. Далі починається інтенсивна робота. Дехто вже на цьому етапі розуміє, що це не для них, і вирішує піти. Ті, хто не пройшов відбір, можуть обрати іншу бригаду — жодних негативних позначок їм не роблять, запевняє Ворон. Контракт підписується лише після успішного завершення адаптації. Зазвичай, з десяти кандидатів відсіюються двоє-троє.
Принципово не беруть конфліктних осіб, адже своїх таких у бригаді вистачає. Фізична підготовка є базовим фільтром, але буває, що людина, яка здається слабкою, виявляє надзвичайну силу волі. Саме тому адаптація триває не один день — це дозволяє побачити людину в динаміці.
Психологічна стійкість є не менш важливою. Оцінюється, чи є кандидат конфліктним, чи здатний виконувати накази, навіть якщо командир молодший або здається “недостатньо досвідченим”. Якщо людина некерована, краще відсіяти її на етапі адаптації, ніж ризикувати життям групи на полі бою.
Ворон згадує хлопця зі Словенії: худого, високого, з каре, який “виглядав як персонаж Шеллі з “Скубі-Ду”. Фізично він не проходив нормативи, але володів кількома мовами і був дуже комунікабельним. Це дозволило йому стати ефективною ланкою зв’язку між командирами та групою іноземців, і його кандидатуру зберегли.
Менторство та мовні виклики
На курсі з кандидатами працює 69-річний колишній офіцер Королівської морської піхоти Великої Британії з позивним Грім. Він є волонтером-ментором, допомагає з організацією, підтримує морально та щодня веде базовий курс української мови, вивчаючи її разом із хлопцями.
Він наголошує:
Потрібен рівень фітнесу вище середнього. Їх оцінюють на початку, дають фізичну підготовку протягом курсу і знову перевіряють в кінці. Дивляться не лише на покращення — а на волю дійти.
— Грім
Найбільшою проблемою залишається мовний бар’єр. Багато українських командирів погано знають англійську, і наявність іноземця у підрозділі стає додатковим клопотом. Однією з ефективних практик є змішування складу підрозділів: іноземці служать разом з українцями у різних пропорціях. Ворон вважає, що офіцерам необхідно пройти хоча б базові курси військової англійської.
У бригаді вже створено WhatsApp-групу для іноземців, призначено відповідальну особу, яка допомагає з побутовими та організаційними питаннями з першого дня, а також розроблено невеликий мовний посібник. Кандидати вже розуміють базові команди: “ліво”, “право”, “назад”, “привал”, “до бою”.
Ментальні та культурні відмінності: пошук спільнї мови
Ментальні відмінності також дають про себе знати. Ігор Майзелев згадує двох японців: один пішов у туалет, а другий через кілька хвилин теж попросив дозволу, бо “не запитав у інструктора”. Американці з бойовим досвідом часто приїжджають із завищеними очікуваннями (“де гелікоптери?”). Ті, хто не має попереднього військового досвіду, зазвичай адаптуються легше. Найближчими за менталітетом вважаються європейці. З латиноамериканцями легше працювати щодо мотивації, яка часто пов’язана з фінансовими вигодами, але у багатьох з них слабкий рівень англійської. Тому Ігор вже вивчає іспанську та португальську.
Юридичні аспекти: легалізація перебування
Окремим викликом для іноземця в ЗСУ є легальне перебування на території України. За законом, без відповідного документа на тимчасове проживання, іноземець може перебувати в Україні обмежений час. Після укладення контракту необхідна посвідка на проживання, отримання якої є нелегкою процедурою. Вона вимагає збору значного пакету документів: паспорт з нотаріальним перекладом, сплата адміністративного збору, військово-обліковий документ, сам контракт та зобов’язання частини повідомити міграційну службу у разі розірвання контракту. Всі документи подаються особисто. Для військового це означає необхідність вирватися з навчань або завдань, зібрати необхідні папери, знайти нотаріуса, дістатися до підрозділу Державної міграційної служби та витратити на все це значну кількість часу.
У 25-й бригаді це питання вирішується системно та злагоджено. Капітан Андрій Макаров, начальник центру рекрутингу 25-ї бригади, зазначає:
Ми допомагаємо зібрати й підготувати весь пакет документів та організовуємо логістику — довозимо людей до міграційної служби. У результаті на всю процедуру йде не більше половини дня. Після прийняття документів посвідку готують до п’ятнадцяти робочих днів. Це дає людині можливість спокійно служити, не думаючи про бюрократію і ризик опинитися поза законом.
— Андрій Макаров
Подальша інтеграція та перспективи
Ті, хто успішно пройшов курс адаптації, отримують внутрішній сертифікат і вирушають на базову загальновійськову підготовку до Житомира. Після повернення на них чекають ще десять-дванадцять днів злагодження в бригаді: тренування на полігоні, планування та робота в групі. Потім — розподіл на посади, який не завжди відповідає первинним бажанням. Хтось мріяв стати снайпером, але виявився надто непосидючим, тому його краще спрямувати в піхоту. Той, хто чотири роки працював на “швидкій”, логічніше буде служити в медичній частині.
Зараз інструктори бачать у групі, що проходить курс, потенційних пілотів дронів, кулеметників та навідників бойових машин.
Ігор Майзелев прямо каже, що противник має величезний людський ресурс, який важко компенсувати без допомоги ззовні. Водночас він розуміє й командирів: людина з іншою мовою та менталітетом у підрозділі — це завжди додаткова робота.
Коли 69-річний колишній офіцер Королівської морської піхоти Великої Британії з позивним Грім говорить про те, що Європі та Заходу час прокинутися, це звучить не як гасло з політичних новин, а як висновок людини, яка особисто долучилася до лав ЗСУ. Він приїхав після виходу на пенсію, обурений несправедливою та незаконною агресією.
Європі зокрема та Заходу загалом час прокинутися. Ми наближаємося до однієї з переломних точок світової історії. Якщо не зупинити російську армію зараз — коли тоді? Я закликаю всіх, хто хоче щось зробити і вірить у свободу людей, приїжджати і допомагати.
— Грім
Про українську армію він говорить коротко:
Вони на іншому рівні. У них нові навички, вони добре натреновані. Я дуже вражений.
— Грім
Системні потреби та майбутнє
Бригада бачить кілька системних потреб для покращення інтеграції іноземців: посада перекладача у штаті (англійська, іспанська, португальська), обов’язковий курс української мови під час базової підготовки, інтеграція іноземців у систему “Армія+”, можливість виїздів за кордон для розповідей про службу, а також нормальна система супроводу поранених іноземців.
А поки в таборі адаптації щодня бігають кілометри, вчать алгоритм MARCH та принципи роботи з FPV дронами. Хтось із цих людей після відбору вирушить на БЗВП і через кілька місяців буде на позиціях. Хтось — ні. Але всі, хто дійшов сюди, вже зробили свій вибір.
Порада для майбутніх кандидатів: “Готуйте розум і тіло. Тут тренують багато. Навіть якщо мотивація висока — без фізичної форми буде важко”.
