Історія людини, яка не відкладала життя на потім, попри війну: киянин, який пережив вибух ракети на мосту, але програв іншому ворогу.
Дивовижне виживання на “мосту Кличка”
Під час однієї з перших масованих ракетних атак Росії по Києву у жовтні 2022 року, російська ракета влучила поруч із відомим “скляним мостом Кличка”. Жахливі кадри події миттєво облетіли мережу: у момент вибуху на мосту перебував чоловік. Цим чоловіком був киянин Михайло П’ята. Його дивом врятувало те, що він залишився живим після такого потужного вибуху.
Як розповідав сам Михайло ТСН.ua, він не отримав жодної подряпини, хоча після вибуху на пів дня заклало одне вухо.
Я якраз дивився в бік Дніпра, коли почув характерний свист ракети. Повертаюсь і бачу, як вона летить та падає поруч. Я навіть злякатись не встиг, заціпенів.
— Михайло П’ята
Це був справді страшний момент. Чоловіка врятувала конструкція мосту, адже вибух стався метрів за 15 попереду. Вибухова хвиля вдарила під міст, спричинивши посипання скла, щебеню, землі, шматків асфальту, а скляні перила оплавилися.
Життя після пережитого
Після інциденту Михайло Васильович стверджував, що його життя не змінилося. Він продовжував користуватися мостом і після його ремонту.
“22 жовтня мені виповнилось 64 роки, відчуваю себе ще молодим. Хоча 10 жовтня я тепер теж вважаю визначним днем у своєму житті. В такі хвилини, які я пережив на мосту, багато що переосмислюєш у житті. Взагалі по-іншому дивишся на життя і розумієш, що зовсім не варто його відкладати на потім.”
Цей випадок став для нього нагадуванням про цінність кожного дня.
Неминучий ворог – онкологія
На жаль, чоловік, який дивом пережив ракетний удар на вело-пішохідному мосту, не зміг здолати іншого, не менш страшного ворога – важку онкологію. Михайла Васильовича не стало у березні 2026 року. Йому мало б виповнитися 68 років у жовтні того ж року.
Сумну звістку про смерть чоловіка повідомила його дружина Ірина ТСН.ua.
“Михайло Васильович захворів раптово, коли повернувся до Києва після походу в Карпатах. Він дуже любив мандрувати Карпатами, Закарпаттям, Києвом та околицями — жив та марив туризмом, навіть на роботу ходив пішки з Печерська на Хрещатик. І, до речі, саме тому опинився на мосту в день атаки — йшов на роботу. Про те, що він був на мосту, я дізналася з інтернету, коли ширилось це страшне відео. Ще тоді подумала: чоловік на мосту так схожий на мого Мішу. Зателефонувала йому на роботу, а він каже: так, це був я. Навіть тоді він не хотів мене зайвий раз турбувати. У нього виявили важку онкологію, і за три місяці мого Михайла не стало — 12 березня. Лікарі прийшли до висновку, що хвороба взялася від дуже великого стресу. Гадаю, що і той випадок на мосту зіграв свою роль. Війна — це суцільний стрес, а ми живемо у ньому п’ятий рік.”
— Ірина, дружина Михайла П’яти
Колеги та друзі пам’ятають
Михайло П’ята працював головним спеціалістом у Департаменті комунальної власності КМДА. Його колеги досі не можуть повірити у його смерть, згадуючи його як душу колективу, надійного помічника та людину, яка бралася за найскладнішу роботу.
“Нам його не вистачає”, — зазначають вони.
Життєлюб та оптиміст до останнього
Пані Ірина з теплотою згадує чоловіка як справжнього життєлюба, який обожнював життя, природу, був надзвичайно добрим, позитивним і привітним.
Один із колег Михайла П’яти влучно сказав про нього: “Він був абсолютно щасливим на землі, і всіх обдаровував щастям”. Ці слова глибоко запали в душу його дружини.
“Ми прожили з ним 40 років, і у ньому віддзеркалювалися лише позитив і доброта. Навіть на поминальному обіді не було традиційної фотографії у чорній рамці, а кімнату прикрашали його світлини з видами Карпат. Туризм був його стихією, а сам він був занадто хорошою людиною. А ще дуже ерудованим. На першому побаченні він мене підкупив тим, що знав все про київські будинки і вулиці. Ми гуляли містом, і я дивувалася — звідки він все це знає. А він просто любив Київ, вивчав його. Книги з історії України і про Київ були його настільними, я навіть не розбираю його тумбочку”, — ділиться спогадами дружина.
Михайло П’ята до останніх днів не втрачав позитиву. Незважаючи на тяжкий діагноз, він ніколи не впадав у депресію чи розпач. Часом підбадьорював і дружину, згадуючи випадок на мосту: “І це переживемо, викарабкаюсь”. Але, на жаль, цього разу здолати хворобу не вдалося.
Остання подорож
Смерть Михайла Васильовича стала шоком для багатьох. Його телефон продовжував працювати, і знайомі, які не знали про його смерть, продовжували телефонувати.
“Михайло був затятим туристом. Він об’єднав навколо себе однодумців-пенсіонерів і планував походи, піші прогулянки Карпатами, вони навіть ходили по старовинній Лікійській стежці у Туреччині. Останнє, що планував Міша — це поїздку в Альпи у травні 2026 року, прокладав маршрут, бронювали місця для ночівлі. І знаєте, його друзі поїхали у цей похід Альпами, але вже без нього. Після кремації частину праху ми поховали на Берковецькому цвинтарі, а частину розвіяли в Альпах та Карпатах. У його улюблених місцях”, — розповідає дружина.
Життя Михайла П’яти, сповнене любові до людей, природи та рідного міста, обірвалося занадто рано. Його історія – це нагадування про стійкість людського духу перед лицем небезпеки та про те, наскільки важливо цінувати кожну мить.
