Молода студентка Яна Суворова, якій на момент викрадення було лише 18 років, мріє про прості речі, перебуваючи у російській неволі. Її засудили до 14 років ув’язнення за модерування проукраїнського Telegram-чату. Ця історія – одна з багатьох, яким надає розголосу команда ГО «Нові українські наративи» в межах проєкту «Тіні за ґратами».
Історія Яни Суворової: Від студентки до політв’язня
Яна навчалася на філологічному факультеті Мелітопольського педагогічного університету імені Богдана Хмельницького. Крім навчання, вона займалася стретчингом і гімнастикою, мала плани вивчати реабілітологію. Після окупації Мелітополя російськими військовими, Яна стала модераторкою Telegram-чату «Мелітополь — це Україна». Цей ресурс став для мешканців окупованого міста важливим джерелом інформації: де знайти продукти, отримати медичну допомогу, як діє транспорт, де отримати гуманітарну допомогу. Аудиторія чату зросла до приблизно 10 тисяч учасників.
Саме ця діяльність, спрямована на підтримку зв’язку та інформування людей, стала причиною переслідування дівчини окупаційною владою. Попри те, що Яна була цивільною особою, росія викрала її, звинуватила у тероризмі та шпигунстві, і в результаті засудила до 14 років позбавлення волі.
Викрадення та перші місяці ув’язнення
Яну забрали з її будинку в окупованому Мелітополі близько третьої години ночі 20 серпня 2023 року. За кілька годин до цього Telegram-чат «Мелітополь — це Україна» був зламаний, і з’явилося повідомлення про його перехід «у власність російської федерації», а користувачів почали масово видаляти.
Десь між другою і третьою годиною ночі до її будинку увірвалися співробітники ФСБ. Почали обшук і просто забрали її з дому.
— розповідає хлопець Яни, Олександр Николаєнко.
Понад 50 днів родина не мала жодної інформації про місцеперебування дівчини. Лише приблизно через півтора місяця батьки отримали фотографію з датою, яка мала б підтвердити, що Яна жива. Згодом їй було висунуто звинувачення у тероризмі, шпигунстві та участі у терористичних угрупованнях. За непідтвердженою інформацією, того ж дня могли бути затримані близько 25 адміністраторів та модераторів чату, а також інші проукраїнськи налаштовані мешканці Мелітополя. Чат, за цими даними, був використаний як частина доказової бази.
До винесення вироку Яну утримували в Маріупольському, Донецькому, Таганрозькому та Ростовському СІЗО. Особливо складними були умови в Таганрозькому СІЗО, де було холодно, виникали проблеми з опаленням, а також були пацюки. Зв’язок із зовнішнім світом залишався нестабільним.
Тиск та спроби угоди зі слідством
Наприкінці 2024-го — на початку 2025 року, за словами Олександра, на Яну почали чинити тиск, щоб змусити її погодитися на угоду зі слідством. Він стверджує, що дівчину катували, поміщали в одиночну камеру, а також у неї виникали проблеми з харчуванням. Батьки повідомляли, що вона сильно схудла. Наразі триває процес апеляції.
Зв’язок із зовнішнім світом та мрії
Одним із небагатьох способів зв’язку із зовнішнім світом для Яни залишаються листи, які вона пише російською мовою та надсилає через тюремний сервіс «Зонателеком». Листування проходить цензуру, забороняючи обговорення політики або пряме розкриття важких умов утримання.
У листах не можна писати про політику або про те, що їй дуже погано. Тільки загальні речі.
— пояснює Олександр.
В одному зі своїх листів Яна висловила просте бажання: «От би просто дивитися програму Птушкіна…»
Проєкт «Тіні за ґратами»: Надання розголосу проблемам цивільних бранців
Робота ГО «Нові українські наративи» над проєктом «Тіні за ґратами» має на меті не лише публікацію окремих історій, а й комплексний підхід до висвітлення проблеми. Команда збирає свідчення родичів, близьких та тих, хто пережив російську неволю, створює матеріали для української та міжнародної аудиторії, а також використовує різні формати для привернення уваги до незаконного утримання цивільних українців.
Одним із таких форматів є читання листів цивільних бранців відомими українцями. Зокрема, історію Яни Суворової прочитала журналістка Яніна Соколова. Це допомагає трансформувати суху статистику кількості цивільних полонених на конкретні долі та особистості, розкриваючи, ким ці люди були до полону, як жили, про що мріяли, хто на них чекає та що з ними відбувається.
На відміну від військовополонених, повернення цивільних пов’язане з окремими правовими та практичними складнощами. Родини місяцями, а то й роками, можуть не мати достовірної інформації про місце перебування своїх близьких. Саме тому ГО «Нові українські наративи» продовжує свою діяльність: збирає та оприлюднює історії цивільних бранців, працює зі свідченнями їхніх близьких, залучає до поширення інформації відомих українців та надає розголосу проблемі незаконного утримання росією цивільних осіб.
За мінімальною оцінкою, щонайменше 16 тисяч цивільних українців перебувають у російській неволі. За цією цифрою стоять тисячі окремих доль, імен та історій. Завдання проєкту «Тіні за ґратами» — розповідати про них і привертати увагу української та міжнародної аудиторії до цієї проблеми. Автори проєкту закликають читати й поширювати історії цивільних бранців, говорити про них у медіа та соціальних мережах, щоб суспільство бачило конкретних людей за загальними цифрами.
Більше історій українських цивільних бранців зібрано на сайті проєкту «Тіні за ґратами».
