У прагненні підтримати бойовий дух своїх військ, що беруть участь у війні проти України, російська влада вдається до неординарних кроків, використовуючи історичні та релігійні символи. Одним із таких нещодавно віднайдених «важелів впливу» стали фрагменти мощей середньовічного князя Дмитра Донського. Кремль намагається перетворити останки історичної постаті, яка колись здобула перемогу над Золотою Ордою, на новий символ «неминучої перемоги» російських окупантів, використовуючи релігію як інструмент пропаганди.
«Диво» в Кремлі та роль ультранаціоналістів
Про знахідку мощей Дмитра Донського під час реставраційних робіт в Архангельському соборі Московського Кремля повідомив ультранаціоналістичний олігарх Костянтин Малофєєв. Він назвав цю подію «справжнім дивом» та «прямим благословенням Бога для Росії та російської армії». Малофєєв, який позиціонує себе як «православний монархіст» та фінансує одіозні медіаресурси, тісно пов’язаний з російською «дитячою омбудсменкою» Марією Львовою-Бєловою. Варто зазначити, що щодо обох, Путіна та Львової-Бєлової, Міжнародним кримінальним судом видано ордери на арешт у зв’язку з підозрами у системному викраденні українських дітей.
Згідно з планом кремлівських стратегів, три знайдені фрагменти кісток Дмитра Донського будуть поміщені в окремі ковчеги-релікварії та відправлені безпосередньо на фронт. Метою цієї ініціативи є надання російським солдатам можливості вклонятися цим реліквіям, що, на думку творців, має підсилити їхній бойовий дух. Хоча практика використання релігійних об’єктів на війні не є новою, залучення останків Дмитра Донського надає їй нового, значно більшого масштабу. Сам Володимир Путін особисто відвідав відкриття саркофага князя.
Історичний міф проти реальності
У російській пропаганді Дмитра Донського традиційно зображують як «історичного супергероя», який здобув ключову перемогу над монголами у Середньовіччі. Костянтин Малофєєв у своєму дописі стверджує:
У 1380 році Дмитро Донський на Куликовому полі об’єднав роздроблені князівства в єдиний російський народ. Ця перемога стала провісником нашої суверенності та великої місії Москви як Третього Риму.
— Костянтин Малофєєв
Однак, такі заяви є викривленням історичних фактів. У XIV столітті термін «російський народ» не існував. Князівства не тільки залишалися роздробленими, але й сам Дмитро Донський вів військові конфлікти з князями у Твері та Рязані. Більше того, поразка монголів була лише тимчасовою. Вже через два роки хан Тохтамиш спустошив Москву, змусивши Дмитра знову підкоритися.
Імперська інструменталізація релігії в Росії
Використання релігійних догматів для виправдання імперських амбіцій Кремля є давньою і налагодженою системою в Росії. Це яскраво демонструє приклад рішення Російської православної церкви, яке було ухвалене у березні 2024 року під головуванням патріарха Кіріла. У цьому документі війна проти України була офіційно названа «Священною війною». Росія та її народ у цьому контексті позиціонуються як «Катехон», що, нібито, захищає світ від «навали глобалізму» та «сатанинського Заходу».
Навіть ядерна зброя в Росії набуває священного статусу. У 2005 році патріарх Кіріл проголосив адмірала Федора Ушакова святим покровителем стратегічних бомбардувальників. У 2007 році Володимир Путін назвав два головні стовпи безпеки країни: ядерне озброєння та православну віру. Того ж року покровителем ядерних сил був призначений Серафим Саровський.
Ці дії відбуваються на тлі складних подій на фронті, де російські війська стикаються з українськими контратаками, що призводять до вимушених відступів. Відомі випадки критики командування з боку російських «воєнкорів» та визнання Інститутом вивчення війни (ISW) наявних проблем, включаючи «культуру брехні» у військах. Неправдиві звіти про контроль над територіями створюють серйозні оперативні ризики, впливаючи на планування операцій суміжними підрозділами. Крім того, російські мілблогери спростовують заяви Путіна щодо контролю над Святогірськом, де наразі перебувають Збройні Сили України.
