У Росії було знято карантин, запроваджений через підозри на легеневу чуму в Іркутському науково-дослідному протичумному інституті. Однак ця подія викликала серйозне занепокоєння у світової спільноти, зокрема у Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Основне питання, яке турбує науковців, полягає в тому, чи був збудник пневмонії, що призвів до смерті лаборантки, природним, чи ж він був змінений у лабораторних умовах. Це особливо актуально, зважаючи на те, що чума офіційно класифікується як один із найнебезпечніших елементів біологічної зброї.
Історичний контекст чуми та її зв’язок з Україною
Історія боротьби з чумою має глибоке коріння. Варто згадати роль третього президента Академії наук України Данила Заболотного, який свого часу працював у приміщенні в Києві, нещодавно знищеному російським реактивним дроном. Заболотний присвятив своє життя дослідженню шляхів поширення чуми. Він вивчав, як місцеві мешканці вживали в їжу гризунів, таких як тарбагани, чиє хутро експортувалося до Європи. Блохи, що паразитували на хутрі тарбаганів, були переносниками збудника чуми — бактерії Yersinia pestis. Ці блохи, у свою чергу, поширювалися серед інших гризунів, як-от миші та щури, що призводило до бубонної чуми.
Епідемія “чорної смерті” у XIV столітті мала катастрофічні наслідки для Європи, забравши життя від 70 до 200 мільйонів людей, що становило до 50% населення континенту. Українські землі також постраждали від цієї епідемії. Друга хвиля чуми в Києві була пов’язана з російсько-османською війною, коли через місто транспортувалися боєприпаси, харчі, а також поранені та полонені, які принесли з собою інфекцію. Тоді від чуми загинув кожен п’ятий мешканець Києва. В Одесі у XIX столітті відбувся масштабний спалах чуми, що призвів до повного закриття міста на карантин та ізоляції окремих районів. На початку XX століття через одеський порт чума також потрапляла на територію України.
Незважаючи на те, що чума не зникла повністю і окремі спалахи досі трапляються в природних осередках по всьому світу, епідеміологи навчилися ефективно їх локалізувати. Однак у випадку з Росією особливу увагу науковців привертає походження збудника.
Загроза біологічної зброї та недовіра до Росії
Директорка Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Вікторія Задорожна наголошує на небезпеці робіт, спрямованих на зміну збудника в лабораторних умовах.
Роботи, направлені на зміну збудника в лабораторних умовах, є дуже небезпечними. Ми не знаємо, що там змінювали в Росії чи не змінювали, чи це просто збудник. Тут велике питання: якщо це природний збудник — це одне, а якщо цей збудник нечутливий до антибіотиків — це зовсім інше.
— Вікторія Задорожна
Сучасні технології дозволяють швидко встановити походження бактерії, але це можливо лише за умови доступу до відповідних матеріалів, чого Росія поки що не надає. Москва блокує будь-яку інформацію щодо інциденту.
Начальник відділу цивільного захисту Командування Сил підтримки ЗСУ Артем Власюк зазначає, що чума, сибірська виразка та вірус вітряної віспи вважаються елементами розробки біологічної зброї, і РФ активно веде такі дослідження як у військових, так і у цивільних центрах.
Росія є учасницею Конвенції про заборону розробки біологічної зброї та Конвенції про заборону хімічної зброї. Проте, починаючи з 2022 року, російські війська регулярно застосовують гранати зі сльозогінною речовиною на лінії фронту, зафіксовано вже понад 14 тисяч таких випадків. Це підриває довіру до російської влади, яка, на думку експертів, копіює методи СРСР.
Історичні паралелі: Свердловськ-19 та приховування правди
У 1979 році стався масштабний витік спор сибірської виразки у Свердловську (нині Єкатеринбург). У секретній лабораторії “Свердловськ-19”, де проводилися розробки біологічної зброї, стався витік смертоносного аерозолю через несправний вентиляційний фільтр. Це призвело до загибелі близько 300 осіб від легеневої форми сибірської виразки. Радянська пропаганда тоді стверджувала, що причиною смертей стало заражене м’ясо з ринку, приховуючи справжню причину. Лише у 1992 році Борис Єльцин офіційно визнав військове походження тієї епідемії.
Незважаючи на заяви російської влади про відсутність патогенів у 5000 проведених аналізах та відсутність аварійних ситуацій в Іркутському протичумному інституті, світова спільнота не вірить цій інформації. Російська влада відмовляє у доступі до розслідування смерті лаборантки Дарії Шепілової, а світові референсні лабораторії не мають можливості дослідити матеріали для встановлення справжньої причини смертельної пневмонії.
