Прифронтове село Таврійське на Запоріжжі перетворюється на сумну картину забуття. Залишені господарями, покинуті напризволяще, собаки Пушок і Рей пережили справжнє пекло, виживаючи завдяки інстинктам та випадковій допомозі. Їхня історія – це нагадування про нашу відповідальність перед чотирилапими друзями, які стали заручниками війни.
Село Таврійське, що колись було мирним куточком на Запоріжжі, зараз нагадує мертву пустку. Через постійні жорстокі обстріли з боку російських окупантів, місцеві мешканці були змушені евакуюватися, залишаючи свої домівки, речі, а найстрашніше – своїх вірних домашніх улюбленців. Колись гамірні вулиці тепер заповнені тишею, перерваною лише відлунням вибухів. Господарі, тікаючи від небезпеки, покинули своїх чотирилапих друзів напризволяще, без їжі та води.
Раніше цивільні волонтери намагалися рятувати тварин, але зараз ситуація стала надзвичайно небезпечною. Постійне засилля ворожих дронів, зокрема FPV-дронів, змушує благодійників панічно боятися заїжджати в населені пункти. Ризик потрапити під удар зростає навіть за десятки кілометрів від лінії фронту. У таких умовах, коли цивільні не наважуються, на допомогу приходять українські захисники.
Героїчна місія 118-ї ОМБр: зооевакуація в умовах смертельної небезпеки
Кореспондентка ТСН Дар’я Назарова побувала на унікальній та смертельно небезпечній зооевакуації, яку проводили бійці 118-ї окремої механізованої бригади. Навіть на під’їзді до зони операції відчувається небезпека. Портативні детектори дронів без упину сигналізують про присутність ворожих безпілотників. “Скоріш за все, що якийсь дрон був зі скидом, бо в землю дивився”, – коротко коментує ситуацію військовий, дивлячись у небо. Дороги оточені потрощеними артилерією будинками та спаленими автівками, що є яскравим свідченням жорстокості війни.
Попри величезний ризик, бійці впевнено рухаються вперед, адже дали слово волонтерам. “Волонтерка дуже попросила з’їздити та забрати собачок, тому що туди вже цивільні волонтери просто не хочуть їздити — їм страшно. Ну і ми, як добрі самаритяни, допомагаємо і людям, і собакам”, – розповідає “Глобус”, головний сержант батареї перехоплювачів БПЛА 118-ї ОМБр.
Зустріч із покинутими душами: історії Пушка та Рея
Разом із військовими до центру Таврійського вирушає пан Євген, місцевий переселенець. Він не був у рідному селі понад місяць і згадує, як доводилося підгодовувати сусідських тварин, поки сам не був змушений евакуюватися. Його серце боліло за чотирилапих заручників війни. Біля зруйнованого будинку, зрівняного з землею авіабомбами, Євген знаходить першого великого пса: “Хороший, хороший, йди сюди… Ні, це не моя собака, це того хазяїна, який виїхав. Зараз тебе хлопці нагодують”.
З настанням сутінок рух стає ще небезпечнішим. Військові встигають зайти до сусіднього подвір’я, де раніше жила самотня пенсіонерка. Її від’їзд залишив після себе здичавілих та переляканих тварин, які ховалися під завалами. Військові швидко приманюють та ловлять невеликого пса на прізвисько Пушок. Його разом з іншим собакою саджають у кузов автомобіля. Але час не чекає, і в цей момент електронний детектор знову сигналізує про небезпеку – ворог зафіксував рух транспорту.
Найнезвичнішим та найзворушливішим пасажиром у військовому авто стає величезна чистокровна вівчарка на ім’я Рей (або Грей, як його кличуть деякі волонтери). Цьому виснаженому красеню три з половиною роки. Майже місяць він перебував у замкненій хаті без будь-якої допомоги. “Господар Рея просто покинув, а сам із родиною перебрався жити до безпечного Запоріжжя. Коли хати навколо жорстоко обстрілювали, собака весь час був там самотнім. Як він вижив — я просто не знаю. Особисто бачив, як останній раз він за пташками по двору ганявся, щоб не померти з голоду”, – розповідає Євген.
Рей виснажений, зневоднений, його тіло та вуха вкриті небезпечними кліщами. Але він живий, і тепер у руках професіоналів, які боротимуться за його здоров’я.
Коли відвага зустрічається з відчаєм: роль волонтерів
У Запоріжжі врятованих тварин зустрічає цивільна волонтерка Анна. Вона системно займається евакуацією чотирилапих з 2022 року, але зізнається, що ситуація на Запорізькому напрямку стала настільки критичною, що вона психологічно більше не може себе змусити туди їхати. “Я просто не можу себе налаштувати туди знову поїхати. Ну страшно, чесно кажучи, дуже страшно. Ото як побачила своїми очима три тижні тому вщент згорілі на дорозі цивільні автівки після прильотів дронів, так і все…”, – зі смутком говорить Анна.
Заклик до відповідальності: чому не можна кидати тих, хто нас любить
“Глобус”, боєць 118-ї бригади, за роки війни вивіз з прифронтової зони не одну сотню покинутих тварин. Він із сумом констатує, що без догляду людей домашні пси швидко дичавіють у порожніх селах, які перетворилися на “сіру зону”. Військові закликають громадян до відповідальності: “Ніякої відповідальності у людей немає, абсолютно. Це на 100% люди, які колись сказали: “Ой, яка красива собачка, я собі таку хочу”, взагалі не розуміючи, що по факту ви живете дитину собі берете і за неї треба до кінця відповідати”.
Через подібну недбалість господарів, волонтерам та військовим доводиться щодня ризикувати власним життям, витягаючи тварин під прицілом ворожих камер. Тільки за останній тиждень внаслідок прицільних атак російських безпілотників бійці 118-ї бригади втратили три бойові машини. Саме тому захисники відкрили терміновий збір на новий автотранспорт, адже окупанти гатять абсолютно по всьому, що рухається дорогами.
Нове життя для врятованих: надія на щасливе майбутнє
Великого Рея та двох його менших друзів, Пушка та іншого собаку, волонтери оперативно відправили на Київщину. Там, у спеціалізованому центрі, тварин ретельно обстежать ветеринари. Вони пройдуть повний курс лікування, реабілітації, після чого їм почнуть шукати нові, справді відповідальні та люблячі родини. Їхня історія – це не лише про страждання, а й про незламність духу, мужність захисників та безмежну любов тих, хто не залишає надію на порятунок.
Пам’ятайте: тварини – це не речі. Це живі істоти, які потребують нашої любові, турботи та відповідальності. Не залишайте їх напризволяще, особливо у такі важкі часи.
