Українські атаки на російську нафтову інфраструктуру, схоже, лише посилюють існуючу залежність Москви від Пекіна. Незважаючи на офіційні заяви про “рівноправне партнерство”, Росія все більше покладається на Китай у ключових сферах, таких як торгівля, технології, фінанси та енергетика. Такий висновок випливає з аналітичної колонки сербського журналіста та аналітика Ніколи Міковича, опублікованої у виданні South China Morning Post.
Асиметрія відносин: Хто насправді партнер?
Автор зазначає, що хоча співпраця між Росією та Китаєм значно посилилася в останні роки, ці відносини не можна назвати рівноправними через їхню очевидну асиметрію. Ця нерівність найвиразніше проявляється у сфері торгівлі.
Для Росії Китай став головним економічним партнером, тоді як російський ринок становить лише близько 4% зовнішньої торгівлі КНР. Це свідчить про значну перевагу Китаю в торговельному балансі.
Крім того, Росія продає Китаю майже весь свій природний газ за цінами, що суттєво нижчі, ніж для інших покупців. За даними автора, вартість поставок до КНР становить 258,8 долара за тисячу кубометрів, тоді як для інших країн ця цифра сягає 420,2 долара.
Також Росія стала сильно залежати від Китаю в економічному, технологічному та фінансовому плані. Росія значною мірою залежить від Китаю в плані критично важливих технологій та обладнання, тоді як китайські бренди домінують на російському ринку побутової електроніки та автомобільної промисловості.
— Нікола Мікович
Наслідки українських ударів
Автор колонки також звернув увагу на те, що після ударів України по російських нафтопереробних заводах, Москва веде переговори щодо імпорту китайських нафтопродуктів. Це може ще більше посилити залежність Росії від Пекіна.
Така ситуація ставить під сумнів ідею рівноправності.
У партнерських відносинах, де одна сторона залежить від іншої як у плані експортних доходів, так і в плані критично важливих імпортних товарів, сама ідея рівності видається вельми сумнівною.
— Нікола Мікович
Геоекономічна орбіта Китаю
Незважаючи на очевидну асиметрію, Кремль продовжує представляти ці відносини як рівноправне партнерство. Китай, натомість, проводить прагматичну політику, не акцентуючи увагу на своїй ролі “старшого партнера”.
На думку Міковича, після початку повномасштабного вторгнення в Україну Росія фактично опинилася в геоекономічній орбіті Китаю. Така модель співпраці є надзвичайно вигідною для Пекіна, тоді як Москва, відрізана від значної частини західних ринків, практично не має альтернативи китайському напрямку.
