Зміна парадигми: Від «Америка понад усе» до Європейського лідерства
Світ, в якому ми живемо, постійно змінюється, і сфера міжнародної підтримки України не стала винятком. Якщо на початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації Сполучені Штати Америки рішуче виступили лідером у наданні допомоги, то сьогодні ми спостерігаємо докорінну трансформацію цієї динаміки. Гасло «Америка понад усе», яке стало візитівкою Дональда Трампа, перетворюється з риторики на реальні дії, що суттєво впливає на обсяги та логіку американської підтримки України. Допомога скорочується, а акценти зміщуються від безумовної підтримки до прагматичного розрахунку.
Ці зміни змушують Європу, яка роками вагалася і проявляла обережність, «дорослішати» значно швидше. Тепер саме Європейський Союз та окремі країни-члени змушені брати на себе основний фінансовий тягар війни, що ставить перед ними нові виклики та вимагає переосмислення власної ролі у сфері безпеки. Але як саме працює ця нова реальність? Хто тепер фінансує український бюджет, які інструменти використовуються, і скільки насправді коштує підтримка України для кожного з партнерів? Це питання, що потребують глибокого аналізу.
Епоха Байденівської підтримки: Безпека як стратегічна інвестиція
За часів президентства Джо Байдена, Сполучені Штати були не просто донором, а стратегічним партнером, що розумів глибинні наслідки російської агресії. Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», пояснює, що американська допомога надавалася через різноманітні програми, з окремими бюджетними лініями та спеціальними механізмами. Значна частина коштів спрямовувалася не напряму, а через контракти та замовлення на виробництво озброєння, що фактично означало оплату військової техніки, яку Україна отримувала переважно безоплатно.
Анатолій Амелін, співзасновник і виконавчий директор Українського інституту майбутнього, наголошує на стратегічному вимірі американської політики. За його словами, у Вашингтоні усвідомлювали, що поразка України не буде локальним сценарієм, а радикально змінить баланс сил у Європі. Аналітичні матеріали того періоду, зокрема від American Enterprise Institute, вказували на потенційні витрати США на посилення оборони Європи у разі розширення російського впливу, що могли б перевищити 800 мільярдів доларів. Таким чином, підтримка України розглядалася як економічно доцільна та стратегічно виправдана інвестиція у стримування Росії, що дозволяло уникнути значно дорожчого сценарію прямого конфлікту.
Роль США виходила за межі фінансової та військової допомоги. Вашингтон формував політичну рамку, визначаючи рівень допустимих ризиків для союзників, особливо у питаннях постачання складних видів озброєння. Часто позиція США ставала орієнтиром для ухвалення рішень щодо передачі сучасних танків, далекобійних ракет чи авіації. Однак, це не означало повний контроль. Багато європейських країн діяли ініціативно, а подекуди й випереджали США.
Європейська самостійність: Рішучі кроки назустріч Україні
Історія знає чимало прикладів, коли європейські країни виступали піонерами у наданні військової допомоги Україні. Ще до повномасштабного вторгнення Велика Британія розпочала постачання протитанкових комплексів NLAW, діючи швидше за багатьох інших партнерів. У 2023 році Лондон передав Україні далекобійні ракети Storm Shadow, випередивши рішення США щодо ATACMS. Франція, надавши ракети SCALP та легку бронетехніку AMX-10 RC, також демонструвала самостійність.
Польща відіграла ключову роль у питанні танків Leopard 2, створивши політичний тиск на Німеччину. Німеччина, попри обережність, самостійно передала Україні сучасні системи ППО IRIS-T. Данія та Нідерланди стали драйверами процесу передачі винищувачів F-16, тоді як США тривалий час вагалися. Ці приклади демонструють, що Європа здатна діяти рішуче, коли того вимагає ситуація. Однак, незважаючи на ці зусилля, допомога часто надходила із запізненням, виборювалася місяцями дискусій, що призводило до того, що Україна платила за цю обережність реальну ціну на полі бою.
Трампівська «перезавантаження»: Європа, плати більше!
З приходом Дональда Трампа риторика щодо України стала послідовною: війну потрібно завершити переговорами, США не повинні «використовувати себе», а Європа має брати на себе більшу частку безпекових і фінансових витрат. Першим сигналом стало замороження системи зовнішньої допомоги розвитку Білим домом на 90 днів. Формально – аудит на відповідність курсу «America First», по суті – ревізія ролі США.
«З приходом Трампа ця безоплатна допомога фактично припинилася. Залишилися лише окремі суми – не більше, ніж півмільярда доларів, а часто й менше. Це той рівень підтримки, який існував ще до повномасштабного вторгнення. Тобто, масштабна військова, фінансова і бюджетна допомога, яка була за адміністрації Байдена, була зупинена», – пояснює Володимир Фесенко. 3 березня 2025 року було зупинено військову допомогу, включно з тими постачаннями, що вже були в дорозі. Це був демонстративний розрив ланцюга постачання.
Реакція Європи була швидкою. Європейська рада підтвердила «подальшу та непохитну» підтримку України, а Єврокомісія розгорнула пакет ReArm Europe / Readiness 2030, спрямований на масштабування оборонних інвестицій держав-членів. Хоча США формально повернулися до статус-кво, коротка пауза виявилася достатньою, щоб зруйнувати віру в автоматичність американської підтримки. Це стало початком нової фінансової географії підтримки.
Фінансова географія підтримки: Європа як новий фінансовий центр
Логіка Вашингтона чітко формулюється: США забезпечують технології та військові спроможності, а фінансовий тягар має переходити до Європи. У другому кварталі 2025 року Європейський Союз став ключовим стабілізатором українських фінансів. Німеччина оголосила додатковий пакет на €5 млрд, з акцентом на фінансування виробництва далекобійних засобів в Україні.
Структура допомоги Україні принципово змінилася. Значна її частина сьогодні закуповується, передусім за рахунок європейських механізмів. НАТО координує закупівлі, європейські союзники беруть на себе фінансування, а США залишаються основним постачальником критично важливого озброєння. Це дозволяє Європі підвищувати власну участь, не маючи повного циклу виробництва. Однак, це підкреслює залежність від Вашингтона у сфері складних систем озброєнь.
За даними Мінфіну, загальний обсяг зовнішнього фінансування у 2025 році сягнув $52,4 млрд. Понад 70% забезпечили ERA loans, що спираються на доходи від заморожених російських активів. Ще $12,1 млрд Україна отримала в межах Ukraine Facility від Європейського Союзу. Це означає, що базові функції держави фінансуються не за рахунок США, а за європейськими та ширшими G7-інструментами. Участь США у фінансовому вимірі склала лише $873 млн чистої двосторонньої допомоги.
Трансформація механізмів управління: НАТО бере на себе операційні функції
У 2025–2026 роках функції найбільшого постачальника озброєнь та центрального координатора системи підтримки почали інституційно розділятися. НАТО, розгорнувши NSATU (Ініціатива НАТО з безпекової допомоги та навчання для України), поступово перебрало на себе операційне управління: логістику, ремонт, навчання, координацію постачань. Альянс взяв під контроль навіть повітряну оборону критичних логістичних вузлів у Польщі.
Європа, на відміну від нерівномірних дій США, йде у напрямку жорсткої системності: багаторічні рамки, Ukraine Facility, ERA, MFA, €90 млрд кредитів на 2026–2027 роки, національні програми, синергія з міжнародними банками. Це працює як єдина фінансова машина.
Європейська «стратегічна автономія»: Від теорії до необхідності
Європа вперше обійшла США за обсягами сукупної підтримки України. Володимир Фесенко зазначає, що ключова різниця – в ухваленні рішень. В Америці це вузьке коло, тоді як в Європі потрібен консенсус десятків держав. Європа поступово усвідомлює, що підтримка України – це фінансування власної безпеки.
Анатолій Амелін додає, що Європа все ще залежить від американських технологій, але активно нарощує оборонні витрати. За його оцінкою, ЄС знадобиться щонайменше 4-5 років, щоб вийти на рівень технологій і виробництва, який раніше забезпечували США. Україна ж, завдяки бойовому досвіду та швидким військовим інноваціям, стає полігоном для розробки нових рішень, зокрема у сфері дронів, високоточних ударів та радіоелектронної боротьби.
Виклики та перспективи: Україна – частина європейського рішення
Попри зменшення ролі США, сценарій виходу Америки з НАТО виглядає малоймовірним. Однак, криза довіри всередині Альянсу очевидна, що створює довгострокові політичні ризики. Росія може скористатися послабленням Альянсу для гібридних операцій, особливо у Балтії.
Україна активно шукає альтернативи, зміцнюючи оборонні партнерства з окремими країнами, роблячи ставку на спільне виробництво та довгострокові безпекові угоди. Це фундамент для майбутніх військових союзів. Хоча Україна завжди прагнула до НАТО, зараз ситуація змінилася. Немає повної впевненості, що НАТО разом зі США будуть безумовно захищати всіх своїх членів. На цьому тлі питання членства України в НАТО фактично зникло з порядку денного.
Розглядається сценарій «Євро-НАТО», за якого роль США в Альянсі суттєво зменшується. Це може призвести до зростання ролі європейських країн у безпековій архітектурі Європи, і, парадоксально, до зростання шансів України на інтеграцію до нових військово-політичних форматів. Навіть якщо США не вийдуть з НАТО, зміна балансу фінансування може створити ризики для його стійкості. Це змушує Європу «доростати», адже покладатися лише на США більше не можна. У цьому новому контексті Україна стає не проблемою, а частиною рішення для Європи, потенційним постачальником безпеки, завдяки своєму бойовому досвіду та технологічним інноваціям. Зараз Європа усвідомлює, що підтримка України – це інвестиція у власну безпеку.
