Політика президента США Дональда Трампа, особливо у відносинах із Канадою, все більше нагадує підхід російського лідера Володимира Путіна до колишніх радянських республік. Така стратегія, на думку аналітиків, замість зміцнення позицій Вашингтона, може змусити союзників шукати альтернативних партнерів.
Зміна підходу Вашингтона
Оглядач Bloomberg Opinion Марк Чемпіон у своїй колонці від 31 серпня вказав на нещодавній зрив торговельних переговорів між США та Канадою як на демонстрацію зміни підходу Вашингтона. Автор вважає, що Білий дім діяв не як партнер, а намагався нав’язати сусідній державі власні умови. Трамп пояснює перегляд домовленостей необхідністю виправити помилки минулого, однак, на думку Чемпіона, за цим стоїть ширша стратегія — прагнення США забезпечити власні економічні інтереси та безпеку Західної півкулі за допомогою тиску, а не союзів і «м’якої сили».
Паралелі з російською політикою
Аналітик провів паралель між підходом Трампа до Канади та політикою Кремля щодо України та інших пострадянських держав. Москва роками виходила з того, що країни її так званого «ближнього зарубіжжя» мають враховувати інтереси Росії та не можуть самостійно визначати свої економічні й безпекові союзи. Подібний принцип, на думку оглядача, простежується і в нинішній американській політиці щодо Канади.
Хоча порівняння з Україною є крайнім сценарієм, що передбачає можливість переходу від економічного тиску до конфронтації, саме так часто працює політика примусу. Коли слабша сторона усвідомлює свою залежність від сильнішого партнера, тиск може не призвести до підкорення, а навпаки — підштовхнути до диверсифікації торгівлі та безпеки.
Український досвід як приклад
Для підтвердження своєї тези автор звертається до українського досвіду. Тиск Росії на Київ спочатку мав переважно економічний характер, про що свідчать суперечки щодо цін на газ у 2006 та 2008–2009 роках, втручання у вибори та фактичні торговельні обмеження. Москва також намагалася впливати на мовну політику України. Коли економічного тиску та інших інструментів було недостатньо для збереження лояльних режимів, Росія перейшла до територіальних претензій, почавши з Криму.
Як наслідок, економічна залежність України від Росії суттєво скоротилася. Якщо у 2000 році на Росію припадало 24% українського експорту та 42% імпорту, то у 2021 році ці показники становили лише 5,1% та 8,4% відповідно. Російська політика, на думку фахівця, зрештою не принесла Москві очікуваного результату: замість посилення впливу Росія втрачала його.
Вірменія: Відхід від російської залежності
Ще однією ілюстрацією є відносини Росії з Вірменією. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян прагне зменшити майже повну залежність країни від Москви. У 2024 році Єреван призупинив участь у російському військовому альянсі — Організації Договору про колективну безпеку. Парламент Вірменії ухвалив нову урядову програму на 2026-2031 роки, в якій Росія вперше не зазначена як стратегічний партнер. Пашинян, який у червні переміг на виборах, заявив, що його уряд може подати заявку на вступ до Європейського Союзу, винісши це питання на референдум. Паралельно Єреван працює над нормалізацією відносин з Азербайджаном і Туреччиною.
Кремль намагається чинити тиск на Вірменію, вимагаючи провести референдум щодо вступу до ЄС до грудня та попереджаючи про можливі наслідки, зокрема втрату доступу до російського ринку.
Втрачена «м’яка сила» Росії
Чемпіон вважає, що політика примусу щодо колишніх радянських республік зрештою обернулася проти самої Росії. Після розпаду СРСР у 1991 році Москва мала значний ресурс «м’якої сили» завдяки спільній історії, мові, торгівлі та культурним зв’язкам. Однак, замість розвитку цих відносин як партнерських, Росія почала підтримувати сепаратистські рухи, використовувати енергетичну та транспортну залежність як інструмент тиску, а згодом вдалася до військової сили.
Автор порівнює цей підхід з американською політикою після Другої світової війни, коли США зробили ставку на план Маршалла, допомагаючи європейським країнам стати заможними партнерами та торговельними ринками, а не просто намагаючись контролювати їх.
Необґрунтований вибір Трампа
На думку Чемпіона, у Росії були певні історичні причини для політики ізоляціонізму та силового контролю — зокрема, нестача ресурсів для масштабної економічної програми на кшталт плану Маршалла та історичний досвід вторгнень. Однак, вважає оглядач, у Трампа таких виправдань немає.
Його вибір перейняти московську стратегію — це помилка, якої можна було уникнути.
— пише автор Bloomberg.
За його оцінкою, така політика вже шкодить американським альянсам і змушує залежні від США країни Північної Америки та Європи скорочувати свою залежність від Вашингтона у питаннях торгівлі та безпеки. Чемпіон підсумовує, що тиск і примус можуть дати короткостроковий результат, але в довгостроковій перспективі здатні послабити вплив самої держави, яка їх застосовує.
