Українка, яка чотири роки прожила у Польщі, відверто розповіла про ставлення деяких поляків і пояснила, чому вирішила повернутися до Києва. Після низки новин про складні польсько-українські відносини та появу в громадських місцях Польщі написів на кшталт «жоден українець нам не брат», у соціальних мережах з’явилося відео психотерапевтки Ганни Чатченко. Вона повідомила про своє рішення повернутися додому та відповіла на запитання користувачів щодо страху обстрілів.
ТСН.ua поспілкувався з Ганною Чатченко, яка наразі вже перебуває у Києві.
Причини повернення: професійні та особисті
Ганна Чатченко, яка родом з Харкова, але жила у Києві, розповіла, що перші дні повномасштабного вторгнення провела у підвалі. Після виїзду з країни, вона змогла дистанційно допомагати людям, відчуваючи, що це її місія — надавати психологічну допомогу тим, хто її потребує.
Виїхавши до Польщі на першому тижні вторгнення, Ганна спочатку мала вдалі умови з житлом та роботою, зокрема брала участь у проєктах психологічної допомоги. Однак, спроби влаштуватися у польські організації не завжди давали результат, адже, за її спостереженнями, українцям часто навіть не відповідали.
«За професією я психологиня, психотерапевтка. Для такого напрямку роботи у Польщі не дуже вигідні умови для підприємців, йдеться про податкову систему. Я розглядала різні варіанти, думала, але не побачила перспектив і вирішила, що це не дуже вигідна історія», — пояснила Ганна одну з причин свого повернення.
До цього додається відчуття морального застою та відсутність чітких перспектив. «Я чесно собі давала шанс «зачепитись», щоб бути у безпеці. З іншого боку, війна демонструє, що не у всіх і не завжди це працює», — зазначила вона.
Зміна ставлення до українців та особистий досвід
Ганна Чатченко, яка працює з підлітками та їхніми батьками, помітила суттєву зміну у ставленні до українців у Польщі. «Стільки, скільки я чула про булінг у Польщі по відношенню до українців, я не чула ніде та ніколи. Це лякає. Особливо у школах. Якщо доросла людина здатна створювати своє середовище самостійно, то у школах таке неможливо. У різних сім’ях транслюються різні ідеї, і це катастрофа. Думаю, це відбувається не без російської пропаганди», — констатувала психотерапевтка.
Особисто Ганна пережила ситуацію, яка підірвала її відчуття безпеки. «Я вийшла ввечері до магазину і там почула, що якийсь чоловік скаржився продавцям на українців, мовляв, які вони жахливі. Я подивилась на нього, після чого він вибачився. А потім поставив питання: «А пані українка?». Після цього сказав, що я винна у всіх його проблемах, що українці — вбивці, що ми — фейкова нація. Мені стало лячно, тим більше на вулиці вже було темно, продавці нічого не сказали цьому чоловікові. Це було взимку», — розповіла вона.
Теплі спогади та вдячність
Попри негативний досвід, Ганна підкреслила, що в Польщі вона зустріла й багато доброзичливих людей. Вона з вдячністю згадує подружжя, яке її прихистило. «Я дуже вдячна подружжю, яке мене прийняло. Ми разом сиділи обідали за одним столом, вони прийняли мене з моїми тваринками — домашніми щурами. Подружжя знайшло навіть клітку для моїх улюбленців. Крім того, вони дали мені кімнату, яку планували для своєї дитини. Справа у тому, що на той час та жінка була вагітною. Коли народилась їхня дитинка, вони мені сказали, мовляв, ми ж тебе не виженемо — користуйся нашим котеджним будиночком. Дозволили там жити моїй подрузі, яка приїхала з папугою. Згадую все це, а по шкірі біжать мурахи через таке ставлення…»
Рішення про повернення та порада
Рішення про повернення до України не було спонтанним. «Мені знадобилось близько двох років. Рішення не було спонтанним», — запевнила Ганна. Вона зізналася, що навіть після повідомлень про прильоти без попередньої повітряної тривоги, була близька до панічної атаки, але все ж таки повернулася.
«Мені страшно, це факт, але дихається, як кажуть, вільніше», — зізналася Ганна.
Тим українцям, які планують повертатися, але ще вагаються, Ганна Чатченко радить звернутися по психотерапевтичну допомогу. «Я порадила би психотерапію, тому як з фахівцем можна проаналізувати власні страхи, пріоритети та визначитись з проміжними варіантами. Якщо людина повертається, то це не означає, що у житті буде тільки чорне або тільки біле. Можуть бути проміжні рішення, треба просто шукати варіанти». Вона додала, що особисто їй допомогло те, що вона дала собі час на ухвалення рішення.
