Велика хвиля еміграції після початку повномасштабного вторгнення Росії призвела до значного зростання кількості судових спорів щодо права власності та користування житлом в Україні. Мільйони українців, які були змушені покинути свої домівки, опинилися перед несподіваними викликами. Чи може тривала відсутність за кордоном призвести до втрати права на власну квартиру чи будинок? На які юридичні нюанси варто звернути увагу? Розбираємося разом.
Коли виникає ризик втрати права на житло?
Сьогодні власники нерухомості дедалі частіше вдаються до судових процедур, аби “виписати” з квартир родичів чи знайомих, які роками не проживають за вказаною адресою. Натомість, самі переселенці переконані, що їхня відсутність є вимушеною і не повинна позбавляти їх законних житлових прав.
Як показує практика, подібні юридичні конфлікти найчастіше виникають між:
- Власниками нерухомості та їхніми родичами.
- Власниками та колишніми чоловіками чи дружинами.
- Власниками та іншими особами, які були зареєстровані за адресою, але давно там не мешкають.
Важливо розуміти, що мова йде не про позбавлення права власності на квартиру чи будинок, а про скасування дозволу на користування цим приміщенням, тобто права проживати в ньому. Це суттєва відмінність, яка визначає тонкощі судових процесів.
Юридична база: Житловий та Цивільний кодекси
Ключовими нормами, що регулюють подібні суперечки, залишаються статті 71–72 Житлового кодексу України, які діяли в перехідний період після ухвалення Закону України «Про основні засади житлової політики», а також стаття 405 Цивільного кодексу України.
Згідно з цими нормами, особу можна визнати такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за таких умов:
- Державний чи комунальний фонд: Особа відсутня без поважних причин понад шість місяців.
- Приватне житло: Члени сім’ї власника приватного житла відсутні без поважних причин понад один рік.
Захист прав тих, хто виїхав: Поважні причини – це ключ!
Закон чітко захищає тих, хто перебуває за кордоном з поважних причин. Це означає, що сам факт виїзду з України не призводить до автоматичного позбавлення житлових прав. До таких поважних причин належать:
- Військова служба: Захист Батьківщини – це абсолютна поважна причина.
- Лікування: Необхідність отримання медичної допомоги за кордоном.
- Навчання: Здобуття освіти в іноземних освітніх закладах.
- Робота за кордоном: Офіційне працевлаштування, яке вимагає тривалої відсутності.
- Евакуація через війну: Вимушене переміщення для збереження життя та здоров’я.
Позиція Верховного Суду: Індивідуальний підхід та баланс інтересів
Верховний Суд України сформував чіткі підходи щодо розгляду справ про тривалу відсутність громадян або їхній виїзд за кордон. Основний принцип – це індивідуальний розгляд кожного випадку з урахуванням балансу інтересів усіх сторін.
Ключові висновки Верховного Суду:
- Втручання у право на житло є серйозним кроком, який має бути повністю обґрунтованим, законним і співмірним із наслідками для обох сторін (Постанова від 14 грудня 2023 року, справа № 521/7073/21).
- Суди зобов’язані **ретельно з’ясовувати причини відсутності людини**, наявність зв’язку з оселею чи перешкод у користуванні нею, оцінюючи ситуацію крізь призму статті 8 Конвенції про захист прав людини (Постанова від 4 вересня 2024 року, справа № 756/1384/20).
- Право на приватне житло має речово-правовий характер, і для його скасування ключовими факторами є **відсутність без поважних причин понад рік та повна втрата інтересу до помешкання** (Постанова від 25 вересня 2024 року, справа № 161/15630/22).
- Для визнання особи такою, що втратила право користування житлом, необхідна **одночасна наявність двох умов: непроживання понад встановлений законом строк та відсутність поважних причин для такої відсутності**. Тягар доведення відсутності поважних причин лежить на позивачеві (Постанова ВС від 2 квітня 2025 року, справа № 607/19247/21).
Відхід від формалізму: На що звертають увагу суди?
Судова практика поступово відходить від суто формального підходу, коли достатнім був сам факт багаторічної відсутності. Нині суди враховують такі чинники:
- Чи виїхала людина проти власної волі? (наприклад, через війну).
- Чи підтримувала особа зв’язок із колишньою адресою? (телефонувала, приїжджала, листувалася).
- Чи долучалася особа до сплати рахунків за житлово-комунальні послуги?
- Чи з’явилося в особи інше офіційне або постійне житло для проживання?
- Чи дійсно людина остаточно перестала користуватися цим помешканням у повсякденному житті?
Приклади з практики:
- Поважні причини: Працевлаштування за кордоном, медичний курс, здобуття освіти, евакуація через війну – зазвичай вважаються поважними приводами.
- Неповажні причини: Роками не з’являтися вдома без вагомих обставин, ігнорувати оплату комунальних послуг, облаштувати побут в іншому місці, повністю обірвати контакти зі спірною нерухомістю.
- Яскравий приклад – постанова Верховного Суду від 3 березня 2021 року (справа № 161/2007/18), де тривале проживання в іншому місті, створення нової родини, наявність альтернативного житла та відсутність реальних зв’язків із колишньою квартирою були підставою для визнання особи такою, що втратила інтерес до помешкання.
Європейський вимір: Право на житло як частина права на приватне життя
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглядає право на житло як невід’ємну частину права на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції). У справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ підкреслив, що позбавлення людини оселі – це найрадикальніший крок, який порушує це право. Тому державні суди зобов’язані ретельно зважувати виправданість такого рішення, відмовляючись від формалізму.
Виклики сьогодення: Як законодавство адаптується до реалій?
Головною проблемою залишається відсутність чітких критеріїв для оцінки поважності причин непроживання. Це призводить до неоднакового трактування тривалої еміграції, роботи чи шлюбу за кордоном. Чинне законодавство, на жаль, ще не повною мірою адаптовані до умов воєнного стану та масового виїзду біженців.
Що робити українцям за кордоном, щоб захистити свої права?
У таких конфліктах вирішальну роль відіграють **докази реального зв’язку з оселею**, а не лише тривалість відсутності. Тому громадянам, які перебувають за кордоном, вкрай важливо:
- Зберігати підтвердження користування майном: Документи про оплату комунальних послуг, рахунки, квитанції.
- Зберігати особисті речі або документи, що посвідчують проживання: Фотографії, листи, будь-які докази вашого зв’язку з помешканням.
- Підтримувати зв’язок із власником (якщо це не власник) або сусідами: Покажіть, що ви не втратили інтересу до житла.
Що потрібно власникам нерухомості?
Для зняття особи з реєстрації, власникам нерухомості доведеться довести в суді не лише сам факт тривалого неповернення особи, а й:
- Відсутність поважних причин для такого тривалого перебування за кордоном.
- Повну втрату інтересу особи до спірного житла.
Висновок:
Хоча виїзд за кордон та тривала відсутність створюють певні ризики, українське законодавство та судова практика дедалі більше враховують реалії сьогодення. Ключовим залишається доведення поважності причин відсутності та збереження зв’язку з власною оселею. Тому, шановні українці, будьте уважними до своїх прав та обов’язків, зберігайте докази та, за необхідності, звертайтеся за кваліфікованою юридичною допомогою!
