Історія українського воїна Руслана Книша, відомого під псевдонімом “Племяш”, є прикладом незламності духу, сили волі та прагнення до життя попри найважчі випробування. Цей 21-річний боєць 3-ї окремої штурмової бригади, який втратив чотири кінцівки на війні, нещодавно презентував свою першу книгу “Я, ти і війна”, доводячи, що навіть після страшних травм можна знайти в собі сили творити, мотивувати інших та будувати майбутнє.
“Племяш”: Шлях до Війська та Перші Випробування
Історія Руслана Книша розпочалася задовго до його повноліття. Він прагнув приєднатися до війська ще до досягнення 18 років, і зрештою пішов служити без дозволу матері. Цей юний воїн неодноразово отримував поранення, а найтрагічнішим моментом стало втрата чотирьох кінцівок. Попри це, Руслан не втратив свого життєвого оптимізму, гумору та завзяття.
Його псевдонім “Племяш” – це нагадування про побратима, який колись його йому дав, але, на жаль, загинув. Сьогодні Руслан – це не тільки воїн, але й письменник, автор першої друкованої книги.
“Я, ти і війна”: Презентація Авторської Книги
Цього відповідального дня Руслан Книш презентував свою книгу “Я, ти і війна” своїм першим читачам. Перед початком читання він з вдячністю вдихав запах свіжої типографської фарби: «Хотілося понюхати! Зараз виріжуть чи не виріжуть… Навпаки, я дуже люблю нюхати всі книги!» — усміхався він.
Книга “Я, ти і війна” – це особиста історія Руслана, яка, проте, відображає досвід багатьох українських воїнів. Вона містить повісті та оповідання, і вже під час презентації лунали пропозиції створити аудіокнигу, адже його слова сповнені глибокого змісту та емоцій.
Від банківського скандалу до боротьби за права ветеранів
Після важкого поранення, коли Руслан отямився і побачив, що втратив обидві руки, першою його думкою було: «Убийте мене! Мене вкрали, частинку мене вкрали…». Однак, його історія набула публічності через скандальну ситуацію з оформленням банківської картки. Банк відмовив йому у видачі, посилаючись на внутрішню інструкцію, яка вимагала, щоб клієнт тримав пластик рукою біля обличчя. Це викликало обурення представників патронатної служби, і врешті-решт, до Руслана особисто приходили вибачатися очільники Нацбанку та ПриватБанку.
Руслан Книш переконаний, що його історія має стати уроком для всіх установ: «Ви, цивільні, маєте підлаштовуватися під військових, бо надалі нас буде ставати більше», — наголошує ветеран. Він прагне, щоб права поранених ветеранів були безумовно дотримані.
Життєрадісність та Мотивація
Ближче знайомство з Русланом відкриває його як неймовірно життєрадісного хлопця, який здатний дивувати та мотивувати інших. «Хто ти, воїне? Я — „Племяш“, боєць 3-ї ОШБр! Я постійно двіжую, а коли ти двіжуєш — у тебе немає дурних думок. Дивись, драйвуй, кохай, допомагай іншим, будь людиною врешті-решт!» — закликає він.
З дитинства, проведеного в інтернаті, а згодом – в усиновленні, Руслан переїхав до Селидового на Донеччині. Там, у містечку з багатою історією, він усвідомив свою ідентичність: «У мені прокидається дух одвічної стихії».
Руслан чудово знає напам’ять вірші Тараса Шевченка, легко цитує Василя Стуса. Ще під час першої зустрічі з журналістами він читав власну поезію: «Ми не просили ці корони з каміння, Ми просто коріння, що прагне проміння…» Тоді ж він запросив гостей на презентацію збірки віршів під назвою «Не вдивляйся в рани та шрами», яка, втім, вийшла друком пізніше за його прозову книгу.
Цитати про Час та Минуле
Під час презентації книги Руслан поділився своїми роздумами про час та його вплив на біль: «Кажуть, час лікує. Це брехня. Час не лікує — він муміфікує, він не зменшує біль. І ти вчишся будувати життя в тому старому кліматі, знаючи, що сонце того старого життя більше не зійде. Тому минуле — це факт», — лунали його слова під оплески присутніх.
Підтримка та Плани на Майбутнє
Презентацію Руслана підтримувала патронатна служба «Янголи», яка допомагає воїну у побуті, реабілітації та літературній діяльності. Представник служби з позивним «Космос» зізнався: «Переймалися, як він це сприйме, щоб він був заряджений і міг передати цей позитив нашій публіці». Хвилювання виявилися марними, адже презентація стала успішним дебютом, а до автора вишикувалася довга черга за автографами.
Руслан, незважаючи на втрату кінцівок, продовжує жартувати та вигадувати псевдоніми для тих, хто їх не має, тримаючи маркер у зубах. Уже восени він планує поїхати до Сполучених Штатів Америки для унікальної операції з остеоінтеграції, яка дозволить вживити протези безпосередньо в кістку.
«Племяш» також пообіцяв, що його збірка віршів обов’язково вийде друком. Його амбітні плани включають навчання на хорунжого у вересні та видання «Щоденника», який має стати посібником для інших важкопоранених бійців. Цей 21-річний незламний воїн має дійсно великі плани на життя, надихаючи своїм прикладом.
