Москво, Кремлю, таємниці та обіцянки: Серія невдалих запусків та постійні перенесення термінів – історія російської ракети “Сармат”
Міністерство оборони Російської Федерації знову виступило з гучною заявою про успішне випробування своєї новітньої міжконтинентальної балістичної ракети “Сармат” (РС-28). За повідомленнями, пуск цієї ракети шахтного базування був здійснений з полігону Капустин Яр і успішно досяг цілі на полігоні Кура на Камчатці. Ця подія, як завжди, супроводжувалася демонстрацією пуску ракети з її виходу з шахти після мінометного старту та запуску двигунів першого ступеня. Однак, за цими помпезними заявами криється тривала та складна історія розробки, численних невдач та нескінченних обіцянок поставити “Сармат” на бойове чергування.
“Сармат”: Десятиліття розробки та багаторазові обіцянки
Розробка ракети “Сармат” розпочалася ще у 2011 році. Проте, останні п’ять років російське оборонне відомство регулярно, по кілька разів на рік, оголошує про нібито взяття ракети на озброєння та постановку її на бойове чергування “найближчим часом”. Це створює враження постійної готовності, проте реальність виявляється дещо іншою.
Що сталося минулого разу? Варто згадати, що попередній, широко анонсований пуск “Сармата” 21 вересня 2024 року, завершився катастрофою – ракета вибухнула в шахті. Це свідчить про те, що тривалі випробування ракети, яка створюється з 2011 року, досі не принесли стабільних результатів. До цього єдиний відомий “успішний” пуск був здійснений 20 квітня 2022 року. Такий непередбачуваний результат минулого випробування робить теперішню заяву про успіх ще більш насторожливою.
Путін та його “дійсно” на бойовому чергуванні
Кожен успішний (або оголошений таким) пуск “Сармата” незмінно дає привід російському диктатору Володимиру Путіну заявити про неминуче настання “дня Х”. Цього разу він знову озвучив тезу: “наприкінці поточного року “Сармат” дійсно стане на бойове чергування”. Додаток “дійсно” не випадковий. Він покликаний підкреслити, що цього разу все буде по-справжньому, адже “Сармат” вже неодноразово “ставили на чергування” раніше.
Видання Defense Express вже неодноразово перелічувало заяви Путіна та його соратників, які з 2021 року оголошують про прийняття “Сармата” на озброєння. Зокрема, 29 жовтня 2025 року російський диктатор вже заявляв, що РС-28 “Сармат” має “скоро встати на бойове чергування”. Це лише один із прикладів постійних переносів термінів. За даними російського опозиційного видання Astra, з 2021 року було зафіксовано загалом 10 подібних заяв, тобто в середньому по дві на рік. Початковий термін постановки на чергування, який планувався на 2022 рік, постійно відсувався.
Стратегічна потреба та застарілі ракети
Чому ж Росія так наполегливо прагне ввести “Сармат” у дію, попри всі труднощі? Причина криється у старінні її ядерного арсеналу. Реальне постановлення на чергування міжконтинентальної ракети з ядерними зарядами за часів СРСР відбувалося лише після серії послідовних успішних пусків. Росія ж намагається прискорити цей процес, адже гарантійний термін експлуатації її застарілих ракет Р-36М2 “Воєвода” давно сплив.
Ці важкі міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) “Воєвода”, яких “на папері” налічується 46 одиниць, відповідають за доставку 460 ядерних зарядів. Це становить приблизно 39% від загальної кількості у 1181 ядерної боєголовки на стратегічних ракетах наземного базування, якими володіє Росія. Втрата цих ракет без належної заміни суттєво послабила б її ядерний потенціал.
Ядерний шантаж як інструмент зовнішньої політики
Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) зазначають, що ядерний шантаж за допомогою “Сармата” став для Кремля одним з основних способів відвернути увагу від власних проблем. Це можуть бути як принизливі прохання про “тишу” на 9 травня (що мало місце раніше), так і масштабні територіальні втрати на фронті.
Таким чином, кожне нове випробування “Сармата” – це не стільки демонстрація військової потужності, скільки спроба повернути собі втрачений авторитет на міжнародній арені та мобілізувати внутрішню підтримку. Історія “Сармата” – це історія Росії, яка з усіх сил намагається зберегти образ великої військової держави, попри реальні труднощі та сумнівні досягнення.
Залишається спостерігати, чи справді “Сармат” колись стане на бойове чергування, чи його доля буде подібна до багатьох інших російських “суперзброї” – залишитися лише на папері та у пропагандистських заявах.
