Зростаюча ядерна загроза: міжнародне право як останній щит
Сучасний світ опинився перед обличчям безпрецедентної ядерної загрози. На тлі руйнування ключових угод та модернізації ядерних арсеналів провідними державами, механізми міжнародного права залишаються надійним запобіжником проти глобальної катастрофи.
Глобальний ядерний арсенал: вражаючі масштаби та тривожні тенденції
На сьогоднішній день дев’ять держав володіють сукупним ядерним арсеналом, що налічує понад 12 200 боєголовок. Загальна руйнівна потужність цієї зброї перевищує еквівалент 145 тисяч бомб, скинутих на Хіросіму. Близько 9 000 боєголовок перебувають на військовій службі або вже розгорнуті. Особливе занепокоєння викликає той факт, що приблизно 2 000 американських і російських боєголовок перебувають у стані надзвичайно високої бойової готовності. У разі прийняття рішення про їх застосування, вони можуть бути запущені протягом чотирьох-восьми хвилин – часу, достатнього для прийняття рішення президентами обох країн, якщо вони вважатимуть, обґрунтовано чи помилково, що стали жертвою ядерної атаки.
Після завершення холодної війни, США та Росія, які володіють близько 90% світового ядерного арсеналу, значно скоротили кількість своїх боєголовок. Однак, цей процес фактично зупинився. Усі дев’ять ядерних держав наразі модернізують або розширюють свої арсенали. Найбільш помітним є приклад Китаю, який за кілька років подвоїв кількість своїх ядерних боєголовок, наблизившись до 600, і одночасно розширив парк наземних та морських засобів їхньої доставки.
Розмивання табу та ерозія контролю над озброєннями
Додаткові побоювання викликає те, що багаторічне табу на використання ядерної зброї може поступово втрачати свою силу. Президент Росії Володимир Путін все частіше згадує про можливість її застосування у контексті війни проти України, використовуючи риторику, якої світ не чув від найгостріших періодів холодної війни. Деякі держави вже розглядають ядерну зброю, особливо тактичну, не лише як інструмент стримування, а й як потенційний засіб ведення безпосередньої війни.
Ключові договори про контроль над озброєннями, укладені минулими десятиліттями, значною мірою втратили чинність. Раніше вони забороняли окремі види озброєнь, встановлювали обмеження на їх розгортання та сприяли зміцненню взаємної довіри через механізми прозорості, особливо у відносинах між США та Росією. Серед таких документів – Договір про протиракетну оборону та Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності.
З завершенням у лютому 2026 року дії нового Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (New START), підписаного у 2010 році, США та Росія вперше за більш ніж пів століття опинилися без будь-яких обмежень на свої ядерні сили. Водночас під загрозою опинилися і важливі багатосторонні домовленості. США та Росія вийшли з Договору про відкрите небо. Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань, попри те, що його положення фактично продовжують дотримуватися, досі не набув повної юридичної чинності через відсутність необхідних ратифікацій. Особливо тривожними є заяви президента США Дональда Трампа, який допускав можливість ігнорування передбачених договором заборон.
Тим часом Договір про нерозповсюдження ядерної зброї опинився у найнестабільнішому становищі за всю історію свого існування. Сумніви щодо готовності Вашингтона виконувати свої зобов’язання з розширеного ядерного, а подекуди і звичайного, стримування союзників спричинили серйозні дискусії у Південній Кореї та навіть у частині японського суспільства й політичних кіл щодо створення власного ядерного потенціалу. Тепер подібні розмови дедалі частіше лунають і в Європі.
Механізми стримування та регіональні зони
Система гарантій Міжнародного агентства з атомної енергії наразі продовжує працювати відносно ефективно. Так само функціонують і менш формалізовані механізми стримування, серед яких Група ядерних постачальників та Режим контролю за ракетними технологіями. Мабуть, чи не єдиним позитивним моментом у сфері нерозповсюдження ядерної зброї залишається те, що угоди про регіональні зони, вільні від такого озброєння, досі зберігають чинність у Південно-Східній Азії, де Китай нарешті погодився приєднатися до відповідного договору, а також у Південній частині Тихого океану, Латинській Америці, Африці та Антарктиці.
Нові виклики та складність ядерного роззброєння
Питання ядерного роззброєння останніми роками стало значно складнішим. Однією з причин є поширення систем подвійного призначення – насамперед балістичних і крилатих ракет, здатних доставляти як ядерні, так і звичайні боєприпаси. Додаткові ризики створюють перспективи розміщення озброєнь у космосі, розвиток гіперзвукових систем, смертельних автономних озброєнь, можливості кібервійни та дедалі більший вплив штучного інтелекту. Щодо більшості цих нових сфер, багатосторонні міжнародні домовленості ще навіть не сформовані на концептуальному рівні, не кажучи вже про початок повноцінних переговорів.
Міжнародне право: ширший спектр захисту
До потенційної або фактичної загрози застосування ядерної зброї може застосовуватися значно ширший спектр міжнародного права, ніж лише спеціалізовані ядерні договори. Більшість таких угод сьогодні вже не діють або перебувають під загрозою припинення. Водночас існує великий комплекс інших правових норм, починаючи зі Статуту ООН, які регулюють питання погрози силою та її застосування, а також забороняють транскордонну агресію, за винятком випадків законної самооборони або дій, санкціонованих Радою Безпеки ООН.
Важливе значення має і Консультативний висновок Міжнародного суду ООН від 1996 року. Суд постановив, що
погроза застосування або застосування ядерної зброї загалом суперечила б нормам міжнародного права, що застосовуються під час збройного конфлікту, і, зокрема, принципам та нормам гуманітарного права
.
— Міжнародний суд ООН, 1996 рік
Окремий великий пласт становить міжнародне гуманітарне право, або право збройних конфліктів. Через його основоположні вимоги щодо необхідності та пропорційності, воно має надзвичайно важливе значення і для проведення ядерних операцій. Це стосується, зокрема, вибору цілей та інших складників NC3 — ядерного командування, управління та зв’язку. Певні обмеження можуть випливати і з міжнародного права у сфері прав людини, особливо норм, закріплених у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Крім того, застосовними можуть бути положення міжнародного права, які забороняють безпідставне знищення природного середовища. Існує також розвинена система міжнародного кримінального права, що охоплює питання геноциду, інших злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Вона створює додаткові обмеження для окремих осіб, які ухвалюють рішення про застосування ядерної зброї та можуть підпадати під дію відповідних норм.
Заклик до збереження та посилення міжнародного права
Проте використання всього цього комплексу міжнародного права, який встановлює обмеження та має критичне значення для запобігання ядерному конфлікту або хоча б мінімізації його катастрофічних наслідків, сьогодні стикається із серйозною проблемою. Міжнародне право опинилося під більшим тиском, ніж будь-коли за життя нинішніх поколінь.
Автор статті наголошує, що попри всю похмурість ситуації, світ не може дозволити собі відмовитися від міжнародного права. Навпаки, кожен, хто цінує здоровий глузд і порядність, має прагнути його збереження та посилення. Сьогодні особливо важливо наголошувати на практичній цінності міжнародного права та пам’ятати про ту ключову роль, яку воно вже відігравало, а також може й повинно відігравати надалі у стримуванні застосування ядерної зброї. Адже ядерна зброя є найбільш невибірково негуманним видом озброєнь, який будь-коли створювало людство, і єдиним, що нині становить екзистенційну загрозу для життя на планеті.
Нагадаємо, Годинник Судного дня переведено на рекордні 85 секунд до півночі через послаблення контролю над озброєннями та загрозу нових ядерних перегонів. США і Росія вперше від 1972 року залишилися без чинних угод про обмеження стратегічних озброєнь після закінчення терміну дії договору New START, тоді як Китай активно нарощує свій арсенал понад 600 боєголовок. На тлі сумнівів у надійності американських гарантій безпеки Японія та Південна Корея дедалі частіше обговорюють можливість створення власної ядерної зброї, що значно підвищує ризики помилок і неконтрольованої ескалації.
