Чи можемо ми дозволити собі розкіш безпечних перельотів, коли країна у стані війни? Ідея “аеропортного перемир’я” з Росією, що передбачає припинення ударів по цивільних аеропортах та відновлення авіасполучення, лунає все голосніше. На перший погляд, це може здатися кроком до нормалізації життя, можливістю для українців знову подорожувати світом. Однак, заглибившись у суть цієї пропозиції, ми бачимо зовсім іншу картину – картину, що може розколоти українське суспільство та створити відчуття ще більшої несправедливості.
“Комфорт для обраних”: реальність, яку несе аеропортне перемир’я
Військовий аналітик Іван Ступак висловлює чітку думку: “Аеропортне перемир’я” не вирішить критичних безпекових питань та не захистить енергосистему країни. Натомість, воно створить лише комфортні умови для певних груп населення. Хто ж ці “обрані”? Це, передусім, ті українці, які мають фінансові можливості виїжджати за кордон.
“Відновлення авіасполучення дозволить заможним громадянам уникати виснажливих черг на кордонах,” – наголошує Ступак. Уявіть собі: поки одні стоять годинами на пунктах пропуску, намагаючись виїхати на лікування чи до родичів, інші спокійно сідають у літак, прямуючи до відпустки чи ділової поїздки. Це не просто незручність, це – серйозні соціальні ризики, що посилюють відчуття несправедливості та прірви між різними верствами суспільства.
“Аеропортне перемир’я — це спроба зробити війну комфортною для обраних,” – підкреслює аналітик. “Ідея припинення атак на аеропорти та відновлення перельотів вигідна насамперед тим, хто має ресурси та можливість виїжджати. Це може посилити розрив у суспільстві: частина живе в комфорті, інші — у реаліях війни.”
Чи потрібна така ініціатива Кремлю?
Цікаво розглянути, чи має такий “комфорт” якусь цінність для російського керівництва. За словами Ступака, колишнього співробітника СБУ, ця ініціатива Кремлю взагалі не потрібна. “Для самої Росії така ініціатива не має значення. Її керівництво не залежить від цивільної авіації: переїзди Путіна забезпечуються окремо,” – пояснює він.
Російський диктатор, задля власної безпеки, переважно пересувається країною на захищеному бронепоїзді. А вище командування РФ обслуговує спеціальний авіазагін. Тому закриття цивільного неба не створює для них жодного дискомфорту. Це означає, що Росія не матиме жодної мотивації йти на такі домовленості, адже вони не несуть їй жодних переваг.
Дипломатична гра чи самообман?
Радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк пояснював, що ідея аеропортного перемир’я розглядається як інструмент залучення європейських країн до активної дипломатії. За задумом, це мало б стати додатковим треком для переговорів, де сторони домовилися б про дзеркальну відмову від ударів по авіахабах.
Однак, Подоляк сам наголошує на ключовій умові: “Технічно таке перемир’я можливе лише за умови повної відсутності ракет і дронів у повітряному просторі. Без твердих гарантій безпеки жодна міжнародна страхова компанія не дозволить цивільним бортам здійснювати рейси в українському небі.” Ці слова звучать як холодна реальність, що суперечить романтичній ідеї безпечних перельотів.
Скептицизм військових: реальні загрози
Військові оглядачі ставляться до цих планів з обґрунтованим скептицизмом. Майор у відставці Олексій Гетьман попереджає: “Реально відкрити летовища під час війни буде надскладно через технічні можливості окупантів.”
Він нагадує про конкретні загрози: Росія має зброю, здатну вражати літаки на великій відстані глибоко в тилу. Російські ракети повітря-повітря моделі Р-37 мають дальність ураження до 300 кілометрів! Це означає, що пасажирські літаки залишатимуться надзвичайно вразливими для атак ворожих винищувачів, навіть якщо самі злітні смуги будуть недоторканими.
Чи готові ми до такого “комфорту”?
Історія України – це історія боротьби, стійкості та єдності. Ми пройшли через багато випробувань, і кожен українець відчуває ціну свободи та безпеки. Ідея “аеропортного перемир’я”, що пропонує комфорт для обраних, ставить під сумнів наші спільні цінності.
Замість того, щоб шукати шляхи для безпечних перельотів, які можуть бути використані лише невеликою частиною населення, нам слід зосередитися на:
- Зміцненні протиповітряної оборони: Це першочергове завдання для захисту всіх громадян.
- Відновленні критичної інфраструктури: Пріоритетом має бути відновлення енергосистеми та інших життєво важливих об’єктів.
- Соціальній справедливості: Забезпечення рівних можливостей та уникнення створення нових прірв у суспільстві.
Чи варто нам йти на компроміси, які можуть призвести до розколу суспільства, заради сумнівного “комфорту” для небагатьох? Відповідь, здається, очевидною. Наше майбутнє – це спільна безпека та єдність, а не вибірковий комфорт.
