Історія, яка сколихнула Київ, демонструє складність доведення фактів сексуального домагання та винесення справедливих вироків.
Неоднозначне рішення суду
Київський апеляційний суд розглянув справу про сексуальне домагання, що сталося у вагоні метрополітену. Хоча суд визнав факт інциденту, коли чоловік двічі торкнувся сідниць жінки, рішення про закриття справи залишилося чинним. Головною причиною такого рішення стала відсутність достатніх доказів, які б однозначно вказували на провину обвинуваченого чоловіка. Цю інформацію оприлюднила «Судово-юридична газета».
Деталі інциденту
Інцидент стався під час поїздки у вагоні електропоїзда на відрізку шляху між станціями метро «Видубичі» та «Звіринецька». Чоловіка звинуватили в навмисних, всупереч волі пасажирки, дотиках до її сідниць. За версією слідства, такі дії мали на меті приниження та створення залякувальної атмосфери для потерпілої.
Потерпіла розповіла правоохоронцям, що під час поїздки відчула дотик до сідниць. Обернувшись, вона побачила позаду себе чоловіка віком близько 40 років. Продовжуючи розмову з подругою, вона через кілька секунд знову відчула аналогічний дотик. Через сильне хвилювання жінка не одразу звернулася до правоохоронців. Вона вийшла на станції «Печерська» та вже згодом звернулася до поліції.
Подруга потерпілої підтвердила, що бачила, як невідомий чоловік кілька разів торкався сідниць її подруги. Пізніше вона змогла впізнати ймовірного порушника за фотознімками.
Позиція обвинуваченого та суд першої інстанції
Сам чоловік своєї вини не визнав. У письмових поясненнях він підтвердив свою присутність у вагоні метро у зазначений час, але запевнив, що поводився належним чином і не вчиняв жодних протиправних чи непристойних дій. Він також зазначив, що вперше зустрівся з потерпілою вже у відділенні поліції.
Печерський районний суд, розглянувши справу, дійшов висновку про відсутність події та складу адміністративного правопорушення. Суд зазначив, що наявні матеріали не підтверджують факту правопорушення і не дають підстав кваліфікувати дії чоловіка як сексуальне домагання. Також суд звернув увагу на можливість випадкових дотиків в умовах скупчення пасажирів під час руху поїзда. На думку суду, поведінка потерпілої після інциденту, зокрема відсутність негайного звернення до правоохоронців, не свідчила про страх за власну безпеку.
Апеляційне оскарження та докази
Представник потерпілої не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу. Він стверджував, що жінці не повідомили про розгляд справи, а суд неповно дослідив обставини, необґрунтовано припустивши випадковість дотиків. Адвокат також наголосив, що суд не врахував відеозаписи, психологічний стан потерпілої, її звернення до психолога та практику Європейського суду з прав людини. В апеляції також зазначалося, що обвинувачений чоловік свідомо пересувався поруч із жінкою, переходив між вагонами та навмисно приховував свої дії.
Розгляд у Київському апеляційному суді
Київський апеляційний суд нагадав, що відповідальність за статтею про сексуальне домагання настає у разі умисного вчинення образливих або принизливих дій сексуального характеру, висловлених вербально чи невербально, всупереч волі особи.
Суд першої інстанції ґрунтувався на рапорті працівника поліції, протоколі прийняття заяви потерпілої, письмових поясненнях потерпілої, свідка та обвинуваченого чоловіка. Апеляційна інстанція визнала, що письмові пояснення потерпілої, свідка та протокол прийняття усної заяви підтверджують наявність ознак сексуального домагання.
Однак, суд підкреслив, що матеріали справи не містять належних і переконливих доказів того, що ці дії вчинив саме чоловік, якого притягували до адміністративної відповідальності. Суд звернув увагу на суперечності в описі обвинуваченого. Потерпіла та її подруга стверджували, що чоловікові було близько 40-50 років, тоді як обвинуваченому на момент подій було 71 рік, що також не відповідало його зовнішності на фото з пенсійного посвідчення.
Крім того, було встановлено, що в протоколі прийняття усної заяви потерпілої не було зазначено, чи бачила вона порушника або чи могла його впізнати, хоча відповідні графи були передбачені. У письмових поясненнях свідка йшлося про впізнання порушника за фото, але без уточнення, кого саме та за якими ознаками.
Під час апеляційного розгляду були долучені висновок психологічного дослідження потерпілої, документи щодо кваліфікації психолога, фотокартки, інформація про звернення до поліції та довідка працівника поліції. Проте, суд зазначив, що жоден із цих документів не підтверджує причетність обвинуваченого чоловіка до випадку сексуального домагання. Довідка працівника поліції лише підтверджувала перебування чоловіка неподалік потерпілої на платформі метро, але не свідчила про вчинення будь-яких неправомірних дій.
Суд також наголосив, що потерпіла та її представник мали можливість реалізувати свої процесуальні права, але надані ними матеріали не підтвердили винуватості чоловіка та не спростували його письмових пояснень. Показання потерпілої, надані під час апеляційного розгляду, про сексуальне домагання саме з боку згаданого чоловіка, не узгоджувалися з її попередніми письмовими поясненнями, тому не могли вважатися об’єктивними доказами.
Суд нагадав, що обов’язок зі збирання доказів покладається на посадовців, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення. Особа, яка склала адмінпротокол, не надала доказів, що підтверджували б наявність об’єктивної та суб’єктивної сторін складу адмінправопорушення в діях чоловіка.
Підсумкове рішення
Київський апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність рішення суду першої інстанції, і процесуальних порушень, які б стали безумовною підставою для скасування рішення, не встановлено.
В результаті, апеляційний суд поновив представнику потерпілої термін на апеляційне оскарження, але залишив апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Печерського районного суду — без змін. Суд підтвердив, що матеріали справи свідчать про наявність ознак сексуального домагання щодо потерпілої, але належних і переконливих доказів того, що ці дії вчинив саме звинувачений чоловік, зібрано не було. Таким чином, за відсутності доказів об’єктивної та суб’єктивної сторін складу адмінправопорушення, чоловік не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності.
