Ситуація з мобілізацією в Україні стає все більш напруженою, викликаючи занепокоєння суспільства та ставлячи гостре питання про справедливість розподілу обов’язків під час війни. Чоловіки, особливо з менш заможних верств населення, висловлюють невдоволення вибірковим підходом до призову, відчуваючи, що тягар війни лягає нерівномірно.
Пошук шляхів уникнення мобілізації
Зростає кількість чоловіків, які шукають способи покинути країну, аби уникнути мобілізації. Дехто вдається до небезпечних методів, наймаючи провідників для перетину гір та річок, інші наважуються на ризиковану подорож самостійно.
Репортаж The Nation: історії з України
Американський журнал The Nation опублікував детальний репортаж, присвячений чоловікам, які ховаються від мобілізації, роботі територіальних центрів комплектування (ТЦК) та загальній недовірі до системи призову.
Одним із героїв статті став 29-річний IT-фахівець Тарас. Він розповів про свій досвід: після затримання його силоміць доставили на медкомісію. Коли він відмовився фотографуватися, його побили по голові. Згодом він потрапив до навчального центру, де захворів і зумів втекти.
Інший співрозмовник видання, 27-річний Борис, також IT-фахівець, поділився своєю історією. Після першого затримання йому вдалося втекти з автомобіля дорогою до військово-лікарської комісії. Протягом кількох місяців він переховувався у заможному районі Києва.
ТЦК сюди не приїжджає. Це багатий район.
— Борис
Згодом Борис вирішив заощадити на оренді житла і переїхав до більш бюджетного району, де його знову затримали. Цього разу втекти не вдалося, і він опинився на військовій службі.
Соціальна складова мобілізації
Саме цей епізод став відправною точкою для The Nation, щоб дослідити соціальний аспект мобілізації. Український соціолог Володимир Іщенко, який вивчає класову структуру українського суспільства, зазначає, що серед примусово мобілізованих спостерігається непропорційно велика кількість людей з нижчими доходами, зокрема робітників та мешканців сільської місцевості.
На думку Іщенка, заможні чоловіки мають значно більше можливостей захищати свої інтереси: вони можуть дозволити собі послуги адвоката, використовувати наявні зв’язки або, у незаконних випадках, вдаватися до корупційних схем. Для людей з низькими доходами такі можливості суттєво обмежені.
Спротив мобілізації частіше набуває не форми організованого загальнонаціонального протесту, а індивідуальних дій: чоловіки переховуються, намагаються залишити країну, стежать за пересуванням представників ТЦК через спеціалізовані Telegram-канали або вступають із ними у стихійні конфлікти.
— The Nation
Виклики воєнного часу
Від початку повномасштабного російського вторгнення українська армія зіткнулася з браком особового складу. На початковому етапі війни сотні тисяч чоловіків добровільно пішли на фронт або займалися волонтерством, захищаючи незалежність країни. Однак, з часом виникла потреба у пошуку менш мотивованих солдатів.
Для вирішення проблеми нестачі військових, Президент Володимир Зеленський підписав новий, неоднозначний закон про мобілізацію.
Критика та наслідки мобілізаційної реформи
Мобілізаційні заходи в Україні часто критикують за хаотичність, свавілля та корупцію. Попри загальну високу підтримку армії та значну кількість чоловіків, які висловлюють бажання воювати, процес мобілізації може поглибити розкол у вже виснаженому війною українському суспільстві.
Точні дані про кількість чоловіків, які переховуються від мобілізації або мають наміри покинути країну, відсутні. Проте, активність та зростання кількості Telegram-каналів з тисячами підписників, особливо у великих містах, свідчать про масштаби проблеми.
Більше того, мобілізація стала найчастіше згадуваною причиною кризи на ринку праці. Це стосується не тільки самого процесу призову, але й відтоку кадрів через страх бути мобілізованим. Деякі працівники звільняються, щоб уникнути ризиків офіційного працевлаштування, інші працюють “у тіні”, а дехто виїжджає за кордон.
Напередодні Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець жорстко розкритикував нову реформу мобілізації, назвавши її приреченою на провал без поваги до прав людини. Він наголосив, що, незважаючи на обіцянки, представники ТЦК досі використовують балаклави, а системні порушення, такі як силові затримання та вилучення особистих речей, тривають.
Лубінець заявив, що довіра громадян неможлива, поки держава сама ігнорує закони, а реформа без дотримання прав людини є лише імітацією змін.
