60-річний Дмитро Шурда, відомий тренер з боксу з Маріуполя, п’ять років перебуває у російському полоні як цивільний. За цей час він пережив інфаркт, два інсульти та ВІЛ-інфекцію. Незважаючи на тяжкий стан здоров’я, окупанти відмовляються обмінювати його на українських громадян.
Історія полоненого тренера
Дмитро Шурда, професійний боксер, тренер та рефері, був заарештований російськими військовими навесні 2022 року на блокпості, коли намагався виїхати з оточеного Маріуполя. Він має офіційний статус цивільного полоненого. Згідно з Женевськими конвенціями, цивільних осіб мають відпускати без обмінів. Однак, Росія вже п’ятий рік утримує Дмитра, переміщуючи його з однієї в’язниці до іншої.
Сімейні обставини та спроба евакуації
Світлана Шурда, дружина Дмитра, розповідає, що вони разом закінчили Університет фізкультури, одружилися, виховали двох доньок і щасливо жили в Маріуполі. У лютому 2022 року Дмитро, який тоді судив змагання у Луцьку, терміново повернувся до Маріуполя, щоб вивезти родину.
Дмитру вдалося дістатися до окупованого міста лише на 11-й день війни. Ще десять днів він шукав пальне, щоб вивезти сім’ю.
Ці десять днів здавалися нам пів роком. Але 16 березня чоловік дивом знайшов для нас машину, і в нас з’явилася нагода виїхати.
— Світлана Шурда, дружина цивільного полоненого
Світлана з донькою та іншими знайомими змогли виїхати з міста на одній автівці. Дмитро залишився, щоб шукати інше авто.
Під час спроби виїзду з Маріуполя Дмитра зупинили окупанти на блокпості. Під час перевірки телефону вони виявили фото з червоно-чорним прапором, що призвело до його затримання та багатогодинних допитів. Його звинуватили в участі в терористичних організаціях, оскільки росіяни асоціювали такий прапор з “Правим сектором”.
Погіршення стану здоров’я в полоні
Після допитів Дмитро зміг повідомити дружині про інфаркт та перебування в лікарні в Донецьку. Згодом, влітку 2022 року, його перевезли з донецької лікарні до в’язниці в окупованій Горлівці.
У цей час його молодша донька Вероніка виборола золоту медаль на чемпіонаті Європи зі стрибків у воду в Австрії і присвятила перемогу батькові. У своєму інтерв’ю вона згадала про відсутність зв’язку з батьком, що було використано російськими окупантами під час допитів Дмитра. Йому заявили, що донька нібито сказала, що він допомагав “Азову”, хоча це не відповідало дійсності.
Навесні 2023 року родина отримала коротке відео з Дмитром, де він виглядав відносно здоровим. Однак, звільнений з полону товариш Дмитра, Роман Макаренко, розповів про реальний стан тренера.
Це був 23-й рік. Було все погано, дуже погано. В нього було аж два інсульти там. Його там і відкачували, і швидка допомога до нього приїжджала. Це ще в Горлівці було. А потім, коли нас привезли у Торез, то там уже в нього виявили і туберкульоз, і ВІЛ-інфекцію.
— Роман Макаренко, звільнений із російського полону
Роман Макаренко повідомив, що в нелюдських умовах колоній так званої “ДНР” Дмитро Шурда отримав діагнози: інфаркт, два інсульти, туберкульоз та ВІЛ-інфекція.
Восени 2024 року Дмитра Шурду повідомили, що він їде на обмін додому. Однак, замість обміну в Україну, його перевезли до далекої в’язниці Алтайського краю РФ, а потім до СІЗО №2 міста Вязьма у Смоленській області. Там його стан ще більше погіршився.
Критичний стан та бездіяльність
Морпіх Олександр Кім, який також був у полоні, свідчить про критичний стан Дмитра.
Коли він покидає стіни камери, в нього миттєво починається сильна панічна атака: він задихається, не може нормально сказати жодного слова, сформулювати думку, він сильно заїкається. Йому дуже складно взагалі будь-що робити.
— Олександр Кім, звільнений із російського полону морпіх
Олександр Кім зазначає, що серед приблизно 30% важкохворих полонених, які отримують медикаменти, стан Дмитра Шурди найгірший. Навіть жорстока адміністрація російської тюрми дозволяє йому вдень лежати на ліжку через його критичний стан.
Звернення та надії
Родина та друзі Дмитра Шурди зверталися до численних інстанцій. Роман Макаренко відзначив, що Федерація боксу України, яка обіцяла допомогти, фактично нічого не зробила для порятунку тренера.
Світлана Шурда зверталася до місії ООН, мера Києва Віталія Кличка (як колишнього боксера), але всі лише обіцяють допомогу.
Світлана Шурда зі сльозами зізнається, що найбільше боїться найгіршого, оскільки її чоловік не має часу. Вона живе надією на його повернення.
Кожен раз, коли я чую в новинах, що скоро буде обмін, або що вже пройшов обмін тілами загиблих, у мене просто завмирає серце. У нього немає часу. У нього кожен день життя може ось так раптово закінчитися. Він живе лише тим, що мріє нас усіх ще раз побачити — мене і дівчат.
— Світлана Шурда, дружина цивільного полоненого
