Карфаген: Коли PR перемагає правосуддя – аналіз від експерта
Політичний експерт Андрій Ковальов висловив свою думку щодо операції “Карфаген”, яка, на його думку, яскраво демонструє одну з ключових проблем сучасних Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП).
Операція “Карфаген” дуже добре демонструє одну з головних проблем сучасних НАБУ і САП — вони навчилися блискуче презентувати кримінальні справи. Придумують гучну назву спецоперації, презентують майже голлівудське відео, показують резонансні фото та називають гучні прізвища. Тобто ще до того, як в суді починається розгляд справи по суті, суспільству вже викатують практично завершений сюжет із чітко визначеними злочинцями, мотивами та схемами.
— Андрій Ковальов
Експерт наголошує, що з точки зору комунікацій, такі дії є майже бездоганними. Однак, справжні проблеми виникають, коли оголошення резонансної справи поступається місцем кримінальному процесу. Суд вимагає доказів, а не лише заяв.
На думку Ковальова, суду недостатньо констатувати існування системи хабарів; необхідно це довести. Так само, якщо говориться про “кришування” кол-центрів, потрібно показати конкретні об’єкти та систему незаконних домовленостей. Якщо демонструються дорогі активи та заявляється про “відмиті” гроші, слід встановити їхнє походження. У справі “Карфагена” з цим, за його словами, справи значно гірші, ніж з медійністю.
Кримінальний процес vs. Медійна складова
Після багатогодинних судових засідань, головне питання залишається без відповіді: де хоча б один повністю доведений епізод систематичного хабара — хто дав, кому, скільки, за що і що отримав натомість? Де докази, які демонструють, що “кришування” реально працювало? Натомість, значну роль у побудові звинувачення відіграють телефонні розмови, а точніше — їхня інтерпретація стороною обвинувачення.
Головне завдання НАБУ та САП — зібрати таку доказову базу, після якої в суду не залишиться сумніву, а справа не розвалиться. І це завдання вони з тріском провалюють. По суті, зараз НАБУ та САП працюють як PR-агентство, головна задача якого переконати у винуватості того чи іншого чиновника не суд, а людей.
— Андрій Ковальов
Гучний старт кримінальної справи бачать мільйони. Затримання, обшуки, відео від НАБУ, фотографії грошей, цитати з прослуховувань розходяться в медіа протягом кількох годин. Це створює враження супер-ефективності НАБУ та САП, формуючи в суспільстві чітке переконання, що справа вже вирішена, злочинці викриті, схема доведена, винні знайдені. Однак, на практиці, суд може тривати роками і не принести жодного результату. Якщо справа розвалюється, кваліфікація не підтверджується або людина отримує виправдувальний вирок, ця новина має значно менший інформаційний вплив, ніж її початок.
Приклади з минулого
Експерт наводить приклади, які вже демонстрували подібний феномен. Ексміністр транспорту Володимир Омелян, якого НАБУ та САП звинувачували у завданні державі понад 30 млн грн збитків, був виправданий Вищим антикорупційним судом (ВАКС), а апеляція та Верховний Суд залишили це рішення без змін. Екснардепа Олександра Долженкова, якого звинувачували у незаконному отриманні понад 700 тисяч гривень компенсації за житло, також виправдав ВАКС, і Апеляційна палата залишила цей вирок у силі.
Питання, яке ставить Ковальов: скільки людей пам’ятають фінал цих справ, порівняно з тим, скільки пам’ятали гучні звинувачення на їхньому старті?
У свідомості значної частини суспільства людина назавжди залишається “тим чиновником, якого НАБУ викрило”, навіть якщо через роки суд встановлює зовсім інше. Це робить особливо небезпечним випередження медійної частини кримінального провадження над якістю доказової бази.
Смертельно небезпечна логіка для боротьби з корупцією
За таких умов, стимул системи змінюється: успіхом вважається не доведений до кінця вирок, а сам момент “викриття” та його гучна медійна складова. Це смертельно небезпечна логіка для боротьби з корупцією. Корупціонер має боятися не відеоролику НАБУ, а вироку, який неможливо розвалити в апеляції чи касації.
Головним критерієм ефективності НАБУ та САП має бути не кількість гучних назв спецоперацій, переглядів відео чи новин у медіа, а цілком конкретна річ: скільки від гучної версії обвинувачення залишається після того, як з неї прибирають PR-складову і залишають лише конкретні докази.
“Карфаген” у цьому сенсі може стати дуже показовим тестом — не для фігурантів, а для професійності працівників НАБУ і САП.
— Андрій Ковальов
