Українське законодавство надає можливість передати нерухомість у власність в обмін на зобов’язання забезпечувати довічне утримання та догляд. Ця угода, відома як договір довічного утримання (догляду), має свої специфічні умови та потенційні “сюрпризи” для нового власника.
Суть договору довічного утримання
Згідно з Цивільним кодексом України, зокрема статтею 744, за цим договором одна сторона (відчужувач) передає іншій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру, їх частину або інше цінне майно. Взамін набувач бере на себе зобов’язання довічно забезпечувати відчужувача утриманням та/або доглядом.
Це означає, що відчужувач передає право власності на майно, а набувач зобов’язується протягом усього життя піклуватися про нього згідно з погодженими умовами.
Хто може бути сторонами договору?
- Відчужувач: Будь-яка фізична особа, незалежно від її віку чи стану здоров’я.
- Набувач: Повнолітня дієздатна фізична або юридична особа.
Важливо зазначити, що сторони можуть домовитися про надання утримання та догляду не безпосередньо відчужувачу, а третій особі, вказаній у договорі.
Деталізація умов договору
Конкретні види матеріального забезпечення та догляду визначаються сторонами самостійно та фіксуються в договорі. Набувач повинен виконувати саме ті обов’язки, про які було домовлено. Це може включати:
- Харчування
- Придбання одягу
- Забезпечення лікування
- Підтримання житла
- Інші види матеріального забезпечення, передбачені договором.
Якщо сторони домовляються про надання житла, у договорі має бути чітко прописано, у якій частині житлового приміщення набувач матиме право проживати.
Матеріальне забезпечення, яке набувач зобов’язаний надавати щомісяця, повинно мати грошову оцінку. Сума, види забезпечення та інші пов’язані з ним умови узгоджуються сторонами під час укладення договору. Тому всі обов’язки набувача варто якомога детальніше зафіксувати в документі, вказавши конкретно, що саме та в якому обсязі він повинен надавати.
Обмеження для нового власника
Незважаючи на те, що право власності на майно переходить до набувача одразу після укладення договору, він не може ним вільно розпоряджатися. Доки живий відчужувач, набувач не має права продавати, дарувати, обмінювати отримане майно, передавати його в заставу чи відчужувати будь-яким іншим способом. Також протягом життя відчужувача на це майно не може бути звернене стягнення.
Отже, набувач стає власником, але закон обмежує його можливості розпоряджатися майном до моменту смерті відчужувача.
Форма договору та юридичні наслідки
Договір довічного утримання (догляду) має бути укладений у письмовій формі та обов’язково посвідчений нотаріусом. Якщо предметом договору є нерухомість, право власності набувача також підлягає державній реєстрації.
Невиконання або неналежне виконання набувачем своїх зобов’язань може призвести до серйозних юридичних наслідків. Зокрема, суд може розірвати договір на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений.
Втрата чи пошкодження майна, переданого набувачеві, не звільняє його від обов’язків перед відчужувачем і не зменшує їх.
— Судово-юридична газета
Обов’язок поховання
Важливим моментом є те, що після смерті відчужувача набувач зобов’язаний його поховати. Ця вимога застосовується навіть тоді, коли сторони окремо не зазначили такий обов’язок у договорі.
Як уникнути майбутніх конфліктів?
Щоб уникнути непорозумінь та судових спорів у майбутньому, сторонам договору варто якомога детальніше погодити всі важливі умови. Це включає:
- Види та обсяг матеріального забезпечення.
- Порядок та обсяг догляду.
- Місце проживання відчужувача.
- Розмір грошового забезпечення.
Чим чіткіше в договорі будуть визначені права відчужувача та обов’язки набувача, то менше ризиків виникнення непорозумінь у майбутньому. Перед підписанням договору рекомендується проконсультуватися з нотаріусом та уважно перевірити всі його положення.
