Імперські прагнення Володимира Путіна, які глибоко вкорінені в тривалому історичному протистоянні Росії українській державності, роблять сподівання на мир виключно через переговори безпідставними. Війна, що триває вже п’ятий рік, може завершитися лише тоді, коли Кремль відмовиться від своїх амбіцій. Справжній мир настане лише тоді, коли президент РФ остаточно визнає незалежність України, як це неодноразово підкреслювалося у публікаціях впливових аналітичних центрів.
Історичні корені конфлікту
Попри відновлення незалежності України у 1991 році, значна частина російської політичної еліти так і не змогла змиритися з існуванням самостійної Української держави. Згодом, коли Росія оговталася від наслідків розпаду СРСР, у Кремлі знову з’явилися плани щодо повернення України під свій контроль. Сучасна російська кампанія проти української незалежності нерозривно пов’язана з Володимиром Путіним, який сприймає українську територію як частину історичних російських імперських володінь.
Путін вважає повернення України ключовим для подолання наслідків розпаду Радянського Союзу та відновлення російської імперської величі. Водночас Кремль побоюється, що успішна, демократична та європейська Україна може прискорити подальший занепад російського імперського проєкту, процес якого розпочався ще з падінням Берлінської стіни у 1989 році.
Ескалація від впливу до агресії
На початку свого президентства Путін намагався послабити українську державність через внутрішній вплив. Однак, коли ця стратегія не принесла бажаних результатів, Кремль перейшов до відкритої військової агресії. Вирішальним етапом стало лютого 2014 року, коли російські військові окупували Крим. Згодом Росія розпочала кероване Кремлем військове втручання на Донбасі, що стало однією з ключових передумов для масштабного вторгнення 2022 року.
Риторика заперечення державності
Паралельно з ескалацією бойових дій, російська влада дедалі активніше використовувала риторику, яка заперечувала українську державність. Путін неодноразово стверджував, що українці нібито є росіянами та належать до “одного народу”. Безпосередньо перед повномасштабною війною він оприлюднив масштабний історичний текст, у якому поставив під сумнів саме право України на існування як окремої держави.
Після початку повномасштабного вторгнення 2022 року риторика російського президента стала ще відвертішою. Путін проводив паралелі між власною агресією та завоюваннями Петра Великого, а окупацію українських територій представляв як повернення Росії “історичних земель”. Влітку 2025 року очільник Кремля прямо заявив, що вважає: “вся Україна наша”.
Наслідки російської політики на окупованих територіях
Російські дії на окупованих українських територіях значною мірою відповідають антиукраїнській риториці Путіна, яку правозахисники характеризують як геноцидну. Під контролем РФ системно знищуються прояви української мови, культури, історичної пам’яті та національної ідентичності. Тисячі українців зазнали арештів і утримання в межах репресивної кампанії, яку монітори ООН кваліфікували як злочин проти людяності. Водночас жителів окупованих територій змушують оформлювати російські паспорти.
Відсутність простору для компромісу
Задокументовані факти спроб Росії знищити українську ідентичність ставлять під сумнів припущення про можливість завершення війни простими компромісними домовленостями. Між намірами Росії, що мають ознаки геноцидної політики, та боротьбою України за власне виживання фактично немає простору для змістовного компромісу.
Західна стратегія та її наслідки
Українці це добре усвідомлюють, що значною мірою пояснює їхню готовність і надалі чинити опір із надзвичайною мужністю та рішучістю. Водночас частина партнерів України на Заході досі не готова повною мірою визнати цілі Росії щодо знищення української державності. Вони продовжують покладатися на перспективу мирної угоди, побудованої на взаємних поступках. Замість стратегії, спрямованої на перемогу над Росією, західні держави часто намагаються підтримувати Україну так, щоб водночас не спровокувати Путіна.
Однак надмірна орієнтація на уникнення ескалації є стратегічною помилкою. Вона сприяла затягуванню війни, зростанню страждань українців, зміцненню впевненості Кремля у власних можливостях і посиленню загроз для Європи.
Висновок: шлях до справжнього миру
Імперські прагнення Путіна є очевидними та мають прямий зв’язок із тривалим історичним протистоянням Росії українській державності. За таких умов сподівання на мир винятково через переговори залишаються безпідставними. Західним лідерам необхідно усвідомити: війна не завершиться доти, допоки Путіна не змусять прийняти незворотний факт існування незалежної України.
Командувач СБС Роберт Бровді “Мадяр” вважає, що можливе припинення бойових дій не означатиме повного завершення війни, оскільки агресивна політика Росії та прагнення помсти збережуться і після Путіна.
— Роберт Бровді “Мадяр”
За його словами, майбутнє українців назавжди пов’язане із захистом держави, розвитком технологій та готовністю воювати стільки, скільки триватиме загроза.
