Одеса – місто, що завжди дивувало своєю історією, культурами та архітектурою. Але іноді, здавалося б, звичні міські пейзажі приховують в собі справжні скарби минулого. Нещодавні “розкопки” комунальних служб та зв’язківців на легендарній вулиці Дерибасівській відкрили перед одеситами та гостями міста цілу недосліджену сторінку історії. Це не просто черговий ремонт – це справжня подорож у часі!
Загадкова кам’яна арка: незвичайна знахідка під ногами
У самому серці Одеси, на вулиці Дерибасівській, навпроти входу до торгового центру “Європа”, під сучасною поверхнею тротуару та проїжджої частини, на глибині менше метра, було виявлено старовинну кам’яну арку. Вона розташована перпендикулярно самій вулиці Дерибасівській, трохи зміщена в бік вулиці Європейської (колишньої Катерининської) від Червоного провулка. Це відкриття викликало чимало запитань та припущень, адже Одеса ніколи не перестає дивувати!
Відкидаємо версії: чому це не каналізація і не “міна”
Першою і найочевиднішою версією, яка одразу ж спадає на думку, була припущення про старовинний каналізаційний колектор. Однак, ця теорія швидко відкидається. Відомо, що основний колектор пролягав вздовж самої Дерибасівської, а такі “бокові” відгалуження, як виявлена арка, приєднувалися б за іншими принципами, а не перпендикулярно до головної вулиці.
Інша версія – про “міну”, тобто глибокий підвал під будинком з підземними ходами. Хоча Одеса багата на підземні комунікації та таємні ходи, виявлена арка не зовсім вписується в цю картину. Вона розташована під самою Дерибасівською, а не під будинками, що відводить цю теорію на другий план.
Найімовірніша версія: залишки старовинного мосту над Військовою балкою
Справжню розгадку, найімовірніше, криється в історії самої вулиці Дерибасівської, яка на початку ХІХ століття мала назву Гімназська. Саме тоді, коли навпроти знаходилася гімназія, місто було зовсім іншим. Виявлена кам’яна арка, швидше за все, є залишком одного з двох мостів, які свого часу перетинали верхів’я Військової балки.
Військова балка – це давня природна артерія Одеси, яка брала свій початок десь на Грецькій площі, потім роздвоювалася, утворюючи два яри, і виходила до морського узбережжя приблизно по трасі нинішнього Військового узвозу та вулиці Гаванної. Раніше балка була значно довшою і сягала вулиці Дерибасівської. А ще від неї відгалужувався глибокий яр, який перетинав Ланжеронівську і навіть саму Дерибасівську, закінчуючись біля Червоного провулка.
Два мости над яром: архітектурні шедеври минулого
Через цей яр, точніше його два витоки, було перекинуто два мости. Один з них, кам’яний, розташовувався по вулиці Гімназській (тодішній Дерибасівській), а інший – дерев’яний – по вулиці Ланжеронівській.
* Міст по вулиці Ланжеронівській був побудований у 1810 році і став другим мостом в Одесі. Саме вздовж цієї вулиці в той час входив у маленьке місто Херсонський тракт.
* Кам’яний міст по вулиці Гімназській (заснований у лютому 1811-го, добудований у квітні 1812-го) вже знаходився по вулиці, яку на той час встигли перейменувати на Дерибасівську. Його будівництвом займався підрядник дворянин Бринза, а проєктував – сам Франц Фраполі, один із засновників Одеси. Вартість мосту становила майже 9000 тогочасних рублів – немалі гроші!
Існував ще один міст по вулиці Гімназській, через паралельний “рукав” яру. Документи про його будівництво зберігаються в обласному архіві. Вони свідчать про будівництво мосту “по Дерибасовой улице на балке между лавок, принадлежащих Комитету, и дома Попандопула”. Йдеться про будинок Попандопуло, який був зруйнований у Другій світовій війні, а на його місці згодом звели типову радянську “хрущовку”. Ця “хрущовка” закінчується біля розі Червоного провулка, де зараз часто трапляються підтоплення після сильних дощів. Саме в цьому місці колишній яр мав найнижчу точку, що підтверджує наявність старої природної балки.
Архівні свідчення та сучасні спогади
Гість Одеси, Г. Пісарєв, у своїх спогадах писав про глибокий яр, який проходив по Грецькій площі, роздвоювався біля будинку Ведде (Дерибасівська, 31), а однією частиною проходив під будинками Черепенникова і Карузо (Дерибасівська, 18, Ланжеронівська, 28), а іншою – прямо по Гаванній, з’єднуючись біля Сабанєєва мосту і прямуючи до моря.
Виходячи з цих свідчень, можна припустити, що Військова балка перетинала Дерибасівську приблизно навпроти провулку Івана Луценка (колишнього Віце-адмірала Жукова) та майже навпроти Червоного провулка. Можливо, саме цим шляхом проходили старі яри, і тому й утворилися ці провулки, куди виходили фасади будинків.
Засипання ярів та ліквідація мостів: як змінювалася Одеса
У 1869 році Одеський статистичний комітет у своїх щорічних записках зазначав, що “між будинками Попандопуло та комерційної гімназії (Дерибасівська, 16) пролягала глибока балка, згодом засипана”. Таким чином, сучасний рівень “вулички” всередині кварталу, що на два метри нижчий за Дерибасівську, є залишковим дном Військової балки після її засипання.
Мости через Військову балку по Дерибасівській та Ланжеронівській були ліквідовані ще в першій половині ХІХ століття, коли рівень Грецької площі вирівняли, а верхів’я балки засипали. Кам’яний міст на Дерибасівській, ймовірно, частково розібрали, а частково засипали. Дерев’яний міст на Ланжеронівській, за легендою, просто засипали землею. Однак, під час ремонту теплотраси на Ланжеронівській у 2018 році жодних залишків конструкцій мосту не було виявлено. Ймовірно, вони були знищені ще в 1950-і роки під час прокладки теплотраси.
Вже на старих картах Одеси за 1854 рік Військова балка позначається як форма рельєфу лише до мосту Сабанєєва.
Підсумки: арка – свідчення історії
Виходячи з усього вищесказаного, ми можемо зробити висновок: виявлена кам’яна арка – це залишки однієї чи кількох частин старого кам’яного мосту по вулиці Гімназській (сучасна Дерибасівська), який існував на початку ХІХ століття. Глибина, на якій знайдено арку, а також її розміри та напрямок (перпендикулярно до Дерибасівської) свідчать про те, що це не каналізаційний колектор чи верхня частина підвального приміщення. Найімовірніше, це були бічні прольоти старого мосту, перекинуті над верхів’ями Військової балки.
Це відкриття – ще одне нагадування про те, наскільки багатогранна і загадкова історія нашого улюбленого міста. Одеса продовжує розкривати свої таємниці, даруючи нам можливість торкнутися минулого, що ховається просто під ногами!
