На п’ятому році повномасштабної війни українці поступово звикають до багатьох її викликів. Попри постійну небезпеку, люди продовжують відвідувати парки, гуляти містом, працювати та зустрічатися з близькими. Психологи пояснюють, що така адаптація є природною реакцією психіки, але вона має й небезпечний бік.
Природна адаптація та її зворотний бік
Психологиня Олена Дацун зазначає, що така поведінка є не стільки втомою, скільки проявом адаптації. Психіка не може постійно перебувати у стані страху. Це свідчить про нашу здатність жити та вчитися функціонувати під час війни.
Це більше не втома, це швидше за все вже наша адаптація, бо психіка не може постійно боятися. А з іншої сторони, це певне таке показник нашої адаптивності до того, що ми живемо і вчимося жити вже під час війни.
— Олена Дацун
Однак, ця адаптація має й зворотний бік: ми можемо перестати реагувати там, де це дійсно необхідно.
З однієї сторони, це наш плюс, ми продовжимо жити й вчимося жити, а з іншої сторони, якраз, ми втрачаємо толерантність до небезпеки. І це така, як дві сторони одної медалі. Тобто, ми, з одної сторони, адаптуємось, з іншої сторони, ми втрачаємо цю різкість реагування на небезпечні явища. На жаль, це процес, який іде паралельно, і ми не можемо лише сфокусуватись на одному і відмінити інший. Ми дійсно перестаємо реагувати, і це про виматування нервової системи, про те, що вона просто доходить до певного критичної якоїсь межі і вона просто перестає реагувати.
— Олена Дацун
Як зберегти контроль над собою та своїми емоціями
Щоб не дійти до межі, коли психіка перестає реагувати, психологиня Олена Дацун радить повертати собі відчуття контролю. Це можуть бути прості дії: насолодитися смачною кавою, дозволити собі додаткову годину сну, провести час з дитиною. Будь-яка дія, що повертає у стан “тут і зараз”, є корисною.
В першу чергу, пам’ятати, що ви є у себе… зараз мені страшно, це нормально… А далі, що я можу для себе зробити?
— Олена Дацун
Навіть перебуваючи у бомбосховищі, можна знайти заняття, яке допоможе відволіктися: малювати, читати або просто розмовляти з дитиною. Контакт з батьками є важливою опорою для дітей.
Чим ти можеш зайняти дитину? Чим ти можеш зайнята себе? Яку активну діяльність ви можете одна з одною зробити? Тобто, да, це може бути малювання, це може бути читання, перегляд мультфільмів, навіть просто посидите поговорити… Щоб повернутися в той діалог, в контакт з дитиною. Це важливіше значно.
— Олена Дацун
Також важливо заздалегідь продумувати звичні маршрути, визначаючи можливі місця для укриття на випадок повітряної тривоги.
Мій маршрут обов’язково має складатися з розуміння, де, в який час, я можу сховатися в безпечне місце… І прогнозування — це якраз повернення до нашого звичного життя.
— Олена Дацун
Планування майбутнього, навіть на кілька місяців вперед, допомагає відновити відчуття життя, що не обмежується лише очікуванням тривоги.
Я прогнозую своє життя, життя не в тривозі, не в очікуванні, що може щось пролетіти, а саме з такою мирною якоюсь історією.
— Олена Дацун
Особлива увага до дітей
Психологи наголошують на необхідності приділяти особливу увагу дітям. Важливо спостерігати не лише за їхньою поведінкою під час тривоги, а й за тим, що відбувається після її завершення. Ключовим маркером є повернення дитини до звичного життя.
Питання не в тому, що вона вже не лякається. Питання в тому, а що ти хочеш, коли вона закінчується… Для мене діагностична не тривога під «Шахедами», для мене діагностична, що після цієї тривоги стається. Якщо дитина перестає мріяти і перестає бажати… Якщо вона змінила режим сну… в їжі, в іграшках, в стилі зовнішньому… Якщо це різкі зміни, тоді на це треба звертати уваги. Для мене зараз дійсно показник — це про те, що дитина перестає мріяти і хотіти.
— Олена Дацун
Психологиня пояснює, що батьки, які не ховаються під час повітряної тривоги, також намагаються адаптуватися до нових реалій. Це вимагатиме змін не лише в психіці людей, а й в організації шкільного навчання, інфраструктурі та інших сферах життя.
Швидше за все, це якраз про те, що батьки також хочуть далі вчитися жити під час тривог. І феномен якраз нашої української вже реальності в тому, що ми не вчимося адаптуватися до тривог, а ми вже адаптувалися до них. І ми тепер вчимося жити в тих реальностях, в яких є. І це якраз буде потребувати дуже багатих змін, вже не в психіці людини, а це буде потребувати змін в організації шкільного навчання, інфраструктури, ну все, що буде мати певні наслідки, щоб люди могли жити вже в тому, в тій реальності, в якій ми живемо.
— Олена Дацун
Небезпека ігнорування повітряних тривог
Спікер ДСНС Павло Петров застерігає від хибної думки, що можна встигнути сховатися, почувши звук дрона. Дрони часто планують на ціль з великої висоти, використовуючи тихі двигуни, що робить їх непомітними до моменту влучання.
Я спілкувався зі свідками будинків, які воно влучало, вони просто не чули звук вибуху. По-перше, вони з дуже великої висоти починають планувати на ціль, по-друге, вони використовують інші двигуни, які майже не чутно, коли вони заходять на ціль. Тому треба розуміти, що це вже не працює, на жаль.
— Павло Петров
Також небезпечно сподіватися на власну швидкість втечі на відкритій місцевості. Уламки ракет та дронів, а також робота протиповітряної оборони несуть значну загрозу.
В першу чергу небезпека через уламки, які несуть з собою. Тому що в першу чергу треба розуміти уламки від ракет, від дронів. У нас також працює протиповітряна оборона, це також небезпечно. ДСНС завжди закликає людей не залишатися на відкритій території.
— Павло Петров
Правило просте: почули сирену — негайно прямуйте до найближчого укриття і залишайтеся там до відбою. Найбезпечнішим місцем є все, що нижче рівня землі.
Тому повинні розуміти, що найбезпечніше місце — це все, що нижче рівня землі.
— Павло Петров
Реальність українського дитинства також полягає у необхідності пояснювати дітям складні питання, пов’язані з війною. Батькам доводиться розповідати, хто на них напав, і пояснювати причини трагедій, що, на жаль, є частиною їхнього дорослішання.
