Складна ситуація: Чому війни, ініційовані Трампом та Путіним, зайшли в глухий кут
Дональд Трамп та Володимир Путін, два лідери, які обіймають посади президентів Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації відповідно, обрали кардинально різні стратегії ведення воєн. Проте, як свідчать аналітичні матеріали The New York Times, жоден з них поки що не досяг своїх визначених політичних цілей. Ця ситуація демонструє глибинні обмеження використання військової сили як інструменту досягнення політичних прагнень, незалежно від масштабу чи характеру конфлікту.
Путінська стратегія: Війна як інструмент тиску
За даними The New York Times, які посилаються на джерела, близькі до Кремля, російський президент Володимир Путін розглядає війну проти України як ключовий механізм тиску на Україну та західні країни. Його підхід полягає в тому, щоб не зупиняти бойові дії без отримання попередніх поступок.
Джерела видання зазначають, що Путін переконаний: припинення вогню без здобуття бажаних результатів позбавить його важливих важелів впливу. Минулого року адміністрація Трампа нібито робила Москві пропозиції щодо зняття санкцій та налагодження економічної співпраці в обмін на припинення бойових дій. Проте Кремль відмовився, наполягаючи на виконанні так званих “першопричин війни”, серед яких відмова України від вступу до НАТО та виконання інших територіальних і політичних вимог Росії.
Незважаючи на величезні людські та економічні втрати, яких зазнала Росія за роки війни, Путін продовжує демонструвати готовність до тривалих бойових дій. За оцінками The New York Times, кількість загиблих російських військових сягає від 350 до 450 тисяч осіб. Економіка країни відчуває дедалі сильніший тиск. Наприкінці червня Путін заявив, що українські удари по території Росії не змінять його планів.
З огляду на катастрофічний дефіцит особового складу Збройні сили України, очевидно, вважають, що це може стати їхнім порятунком. Але порятунок київського режиму не входить до наших планів.
— Володимир Путін
Трампова стратегія: Швидке завершення конфлікту
На противагу Путіну, Дональд Трамп, після кількох тижнів бойових дій проти Ірану, обрав стратегію припинення вогню та переговорів. Однак, у Сполучених Штатах частина експертів вважає, що Трамп занадто швидко відмовився від військового тиску на Іран, втративши тим самим важелі впливу.
Колишній генерал Джек Кін висловив своє розчарування:
Я справді думаю, що ми втратили наш важіль впливу, коли зупинили кампанію. Я волів би вести переговори, поки війна триває, тому що саме тоді ми маємо перевагу. Хіба це не те, як діє Путін?
— Джек Кін
Однак, інші експерти підкреслюють, що на відміну від російського президента, Трамп має більшу гнучкість у зміні власної стратегії. Колишній спецпредставник США з питань Ірану Роберт Меллі зазначив, що заявлені цілі американського президента неодноразово змінювалися, що дозволяє йому легше оголосити про досягнення результату.
The New York Times відзначає, що підходи Трампа в конфлікті з Іраном були мінливими, від закликів знищити іранські ракети до заяв про те, що “було б трохи несправедливо” позбавляти Іран балістичних ракет, якщо інші країни їх мають.
Висновок: Військова сила як обмежений інструмент
Як війна Росії проти України, так і конфлікт навколо Ірану, на думку авторів The New York Times, демонструють, що навіть великі держави не завжди можуть досягти політичних цілей виключно за допомогою військової сили. Ситуація, в якій опинилися Путін та Трамп, не досягнувши поставлених цілей, підкреслює ці обмеження.
Головною відмінністю між двома лідерами, що призвела до їхньої складної політичної ситуації, є саме різна динаміка їхніх підходів: Путін дотримується жорсткої лінії, тоді як Трамп демонструє здатність до зміни стратегії.
