Ключовим викликом для виживання України є власна технологічна сила, безпека та готовність суспільства до тривалого спротиву. Будь-які дипломатичні маневри з РФ можуть виявитися пасткою.
Вирішальний етап війни: Аналіз від Валерія Залужного
Валерій Залужний, Посол України у Великій Британії та колишній Головнокомандувач Збройних Сил України, опублікував колонку, присвячену 35-річчю відновлення Незалежності України. У своєму матеріалі для видання NV, він глибоко аналізує історичні помилки минулих десятиліть, застерігає від ілюзій щодо швидкого миру та визначає ключові умови для збереження української державності.
За словами Залужного, дипломатичні маневри, що стосуються перемовин з Росією, можуть стати пасткою. Найбільша загроза полягає в ослабленій, заполітизованій та деморалізованій армії, яка позбавить країну можливості вирватися з цієї пастки. Стратегія Москви базується на невизнанні української незалежності, що, за нинішньої кремлівської ідеології, виключає довготривалий мир. Водночас, Росія сама не здатна перемогти у цій війні.
Залужний наголошує, що скорочення видатків на армію, роззброєння та події, пов’язані з Будапештським меморандумом, довели: жодні зовнішні запевнення чи документи не можуть замінити власну військову спроможність держави. Сучасна війна зазнала кардинальних змін, її вирішують безпілотні системи, штучний інтелект та робототехніка. Україна стала полігоном для цієї революції, і повинна конвертувати цей досвід у технологічну перевагу.
Історичні уроки та стратегічні пріоритети
Україна опинилася на найскладнішій ділянці свого шляху, де головне — не допустити внутрішньої зневіри, розколу та втрати орієнтирів. Валерій Залужний підкреслив, що будь-які обіцянки економічного відновлення без першочергового забезпечення безпеки та розвитку оборонного потенціалу є хибним шляхом, який знову поставить під загрозу існування української держави.
Цитата з Біблії:
Будьте мужніми й відважними. Не бійтеся й не тривожтеся перед ними, адже сам Господь, ваш Бог, піде з вами, він не залишить вас і не покине вас.
— Книга Второзаконня 31:6
Пам’ятаючи минуле, важливо не втратити майбутнє. Тридцять п’ять років Незалежності України — це не лише час для осмислення пройденого етапу, але й, що найголовніше, для визначення орієнтирів руху вперед. Залужний порівнює цей шлях із виходом Народу Ізраїлю з єгипетської неволі, зазначаючи, що Україні залишилося пройти ще близько п’яти років, які можуть бути найважчими. Ці роки вимагатимуть єдності, консолідації зусиль та незламного бажання бути вільними. Необхідно боротися не лише із зовнішнім ворогом, а й із внутрішніми “піщаними бурями” — брехнею, втомою, зневірою та втратою надії.
Цитата з Івана Франка:
І зневірився люд, і сказав: „Набрехали пророки! У пустині нам жить і вмирать! Чого ще ждать? І доки?“
— Іван Якович Франко, поема “Мойсей”
Залужний зазначає, що сьогодні Україна майже найближче підійшла до стану, коли сумніви щодо подальшого шляху можуть пронизувати суспільство. Для того, щоб відповісти на питання “Що далі і як нам не схибити, аби нарешті вийти із темряви пустелі?”, необхідно проаналізувати пройдений шлях та визначити стратегічні пріоритети на майбутній вирішальний етап.
Геополітичний злам та стратегія Кремля
Розпад СРСР став найбільшим геостратегічним переламом ХХ століття. Російський президент Путін називає цю подію найбільшою помилкою, яку Кремль намагається “виправити”. Якщо на Заході припинення існування Радянського Союзу сприймається як об’єктивний історичний процес, то у Кремлі домінує думка, що цього не повинно було статися. Доки Москва керується такими поглядами, російська стратегія невизнання Української Незалежності буде визначальною, виключаючи будь-які компроміси.
Однак, одержимість виправленням історії вже призвела до великої війни, в якій не буде переможців, і сама Росія не здатна перемогти. Незалежність України, як кульмінація століть боротьби, стала результатом історичного процесу розвалу імперії. Це має бути усвідомлено, особливо тими, хто боровся і поклав життя за свободу.
Втрачені можливості та наслідки
Заснування незалежної України у 1991 році вимагало від еліти консолідації зусиль для розбудови держави, формування сильних інституцій, розвитку економіки, війська, науки та освіти. Однак, щось пішло не так. Замість розбудови держави, Україна перетворилася на кланово-олігархічну республіку, яка, відстоюючи вузькі інтереси, системно знищувала віру та суспільну єдність.
Втрата можливостей, в тому числі через викривлення історії, призвела до того, що на захист та оборону держави стало приділятися недостатньо уваги. Це, зрештою, зробило криваву війну можливою. Хоча політичні рішення приймаються залежно від ситуації, масове роззброєння, скорочення видатків на армію та поспішні рішення щодо Чорноморського флоту призвели до планового послаблення України. Це призвело до втрати стратегічних заводів, підприємств, наукового потенціалу та технологічних виробництв, що є критично важливим для розвитку ракетної та протиракетної галузі.
Уроки Будапештського меморандуму та сучасна війна
Війна — це негативний стан, і найкраща політика держави — запобігати ескалації. Однак, уникати війни слід шляхом посилення власного потенціалу для захисту. Декларувати наміри, не дбаючи про безпеку, є хибним шляхом.
Будапештський меморандум є важливим уроком: безпека держави не може базуватися виключно на зовнішніх запевненнях чи гарантіях. Жодні документи не замінять власної спроможності захищати себе. Держава може захиститися лише через готовність народу до тривалого спротиву та боротьби. Міжнародні безпекові союзи та блоки є корисними, але лише тоді, коли за ними стоять власна сила, економічна стійкість та технологічна перевага.
Сучасна війна — це вже не лише танки та ракети. Це безпілотні системи, штучний інтелект, роботизовані комплекси та стійкі супутникові комунікації. Війна стала дешевшою, доступнішою, але жорстокішою. Україна, як полігон військово-технологічної революції, має стати найпотужнішою державою світу, винайшовши нову зброю. Війна прискорює науково-технічний прогрес, і це має бути використано для розвитку, а не для заробітку на людських стражданнях.
Перемога та нова архітектура безпеки
Спротив українського народу підтвердив суб’єктність України та необхідність відмови від політики “сірих зон” у міжнародних відносинах. Україна виходить зі статусу “буферу” між Сходом і Заходом, стаючи епіцентром формування нової архітектури безпеки європейського континенту. Збройні Сили України здобули унікальний досвід ведення повномасштабної технологічної війни, якого не мають армії країн НАТО.
Головне питання тепер — як перетворити досвід цієї війни на довгострокову систему національної безпеки. Це вимагає осмисленої стратегії розвитку, в основі якої має бути БЕЗПЕКА. Будь-хто, хто обіцяє розвиток, нехтуючи цим ключовим фактором, ризикує повторити шлях минулого. Фактор безпеки включає не тільки сучасні Збройні Сили, але й підготовку фахівців, знання історії та збереження коріння. Це двигун для виходу з “пустелі” та побудови власної, здобутої кров’ю незалежності.
Україна довела, що вміє боротися. Тепер необхідно довести, що ми вміємо виживати та перемагати стратегічно: не допускати помилок минулого, перетворювати досвід у доктрину майбутнього, технології — в економіку, армію — в систему стримування, а Незалежність — у незворотну історичну реальність. Мета — ПЕРЕМОГА.
