Від самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, політика та риторика Сполучених Штатів щодо конфлікту зазнавали значних змін. Особливу увагу привертає позиція колишнього президента Дональда Трампа, чиї обіцянки та пропозиції щодо завершення війни значно еволюціонували з часом, породжуючи численні дискусії та суперечки.
Початкові амбіції та перші виклики
На початку своєї потенційної другої каденції, Дональд Трамп демонстрував надзвичайний оптимізм щодо можливості швидкого врегулювання конфлікту. Він неодноразово заявляв про можливість завершити війну в Україні за 24 години, обіцяючи досягти миру. Ці амбітні заяви супроводжувалися “прекрасними телефонними розмовами” з російським диктатором Володимиром Путіним.
Однак, ці надії швидко стикнулися з реальністю. Вже на ранніх етапах перебування на посаді, Трамп опинився в епіцентрі скандалу в Овальному кабінеті, намагаючись тиснути на Президента України Володимира Зеленського для укладення угоди з Росією. Його пропозиція була зустрінута рішучою відмовою України, яка наголошувала на необхідності надійних гарантій безпеки перед будь-яким припиненням вогню чи територіальними поступками.
Я сьогодні говорив із Владіміром, у нас була прекрасна розмова. А вона така: „Та невже? Там ще одне місто розбомбили“.
— Дональд Трамп, президент США
Ця суперечка змусила європейських лідерів втрутитися, скликавши саміт для підтвердження підтримки України та створивши “коаліцію охочих” для розширення допомоги. Американській стороні, в свою чергу, довелося вдаватися до “човникової дипломатії”, щоб переконати Трампа у невигідності поразки України для Вашингтона.
Зміна риторики та “мирний план”
Протягом 2025 року, після кожної “прекрасної” розмови Трампа з Путіним, українська сторона фіксувала чергові масовані обстріли та руйнування. Американський президент почав усвідомлювати, що Путін підриває його репутацію, про що йому говорила навіть перша леді.
Незважаючи на початкові натяки на можливі мита проти країн, що торгують з Росією, дії Трампа часто суперечили його словам. Натомість, Вашингтон домовлявся з Європою про купівлю американської зброї для України, пояснюючи це програмою P.E.A.R.L. – як спосіб посилити мотивацію Путіна до миру.
Серпень 2025 року ознаменувався зустріччю Трампа з Путіним на Алясці. Цей саміт став переломним моментом. Якщо раніше Трамп заявляв про поновлення економічної співпраці з Москвою лише після завершення війни, то після Аляски Білий дім почав розглядати варіант “умиротворення” Росії через бізнес-угоди ще до припинення бойових дій. Паралельно, президент США проводив саміт з європейськими партнерами, де висував ідею “замороження” війни по лінії зіткнення.
Адміністрація Трампа представила свій “мирний план з 28 пунктів”, який, за даними преси, був розроблений росіянами. Його переговорник Стівен Віткофф представив ці пропозиції Трампу, який їх схвалив. План включав ідеї відмови України від членства в НАТО та зменшення чисельності Збройних Сил України. Розпочалася інтенсивна дипломатична боротьба, де США значно сильніше тиснули на Київ, ніж на Москву. Зрештою, завдяки спільним зусиллям України та Європи, найбільш неприйнятні пункти вдалося виключити.
Нові виклики та “газові схеми”
28 лютого 2026 року, увага американського президента переключилася на Близький Схід, де розпочалася військова операція проти Ірану. Трамп відкрито заявив, що Сполучені Штати “не можуть собі дозволити вести дві війни одночасно”. Це призвело до виснаження запасів ППО та невдоволення європейців відсутністю підтримки.
На тлі цих подій, українські удари по російських нафтопереробних заводах (НПЗ) отримали підтримку американської розвідки та викликали позитивні коментарі Трампа. Однак, ситуація змінилася з настанням світової нафтової кризи та наближенням виборів у США. Трамп звинуватив у паливній кризі саме українські удари, вимагаючи від Києва їх припинити.
Американський парламент ухвалив закон сенатора Ліндсі Ґрема про “пекельні санкції”, який Трамп підписав, але згодом призупинив його дію. Водночас, з Росією було підписано дизельну угоду, яка мала на меті збити ціни на пальне. Однак, цей план провалився, оскільки обсяги не покривали значну частину американських потреб.
Трамп продовжував вимагати від Києва зупинити удари по російських НПЗ, погрожуючи припинити надання розвідданих. Одразу після цього почалися проблеми з супутниковими системами Starlink та Starshield на лінії фронту. Причини цих збоїв залишалися суперечливими: від погодних умов до технічних проблем. Однак, навіть американські сенатори не могли отримати відповіді щодо обмеження використання військової мережі Starshield, яку контролює Пентагон.
Перспективи переговорів та “газові схеми”
На тлі стихання ідеї тристороннього саміту Трампа з лідерами Китаю та Росії, переговорник Віткофф анонсував продовження переговорів в Абу-Дабі. Там команди України, США та Росії мали обговорювати післявоєнні домовленості щодо безпеки, деескалації, гуманітарних заходів та наступних кроків на шляху до миру.
Перед цими переговорами, американська сторона продовжувала наполягати на ідеї залучення Росії до спільного бізнесу до завершення війни. За даними The Wall Street Journal, Стівен Віткофф та Джаред Кушнер запропонували обійти європейські санкції шляхом переправлення та продажу російського газу через американського посередника, з прибутком для США та України, а російські кошти спрямовувати на спеціальний рахунок. Ця ідея не знайшла підтримки в Європі, яка планувала повне припинення закупівель російського газу, і навіть у Кремлі визнали її неможливість реалізації.
