На початку незалежності Україна мала можливість утримати частину свого ядерного арсеналу. Однак, подальші події та переговори призвели до повного роззброєння. Народний депутат п’яти скликань Юрій Костенко поділився подробицями у своєму інтерв’ю “Укрінформу”, розкриваючи секретні умови, які могли б змінити хід історії.
Поетапний рух до без’ядерного статусу
За словами Юрія Костенка, український парламент на початку 1990-х років не ухвалював рішення про негайну повну ліквідацію ядерного потенціалу. Навпаки, законодавці усвідомлювали ризики, пов’язані з відмовою від такої потужної зброї. Верховною Радою передбачався поетапний рух до без’ядерного статусу, який був тісно пов’язаний з отриманням реальних гарантій безпеки та подальшим рухом України до членства в НАТО та Європейському Союзі.
Рішення парламенту по ядерному роззброєнню — це квітневе рішення 1992-го року, що рух до без’ядерного статусу поетапний, а кінець ядерного роззброєння — членство в НАТО і в Європейському Союзі, гарантії безпеки.
— Юрій Костенко
Костенко наголошує, що ця позиція Верховної Ради принципово відрізнялася від подальшого розвитку подій. Парламент давав дозвіл лише на ліквідацію певної частини ядерних боєголовок та засобів їхньої доставки.
Парламент давав тільки дозвіл на ліквідацію 42% ядерних боєголовок і 36% носіїв. Крапка. А решта — треба нові переговори виконавчій владі проводити, нові умови, які Україна мала би диктувати Заходу.
— Юрій Костенко
Таким чином, Київ мав можливість використовувати частину ядерного потенціалу як важливий важіль у подальших переговорах із західними державами щодо гарантій безпеки та майбутнього членства України в євроатлантичних структурах.
Переговори зі Сполученими Штатами: від членства до “паперових гарантій”
Юрій Костенко також розповів про переговори української делегації зі Сполученими Штатами на початку 1990-х років. За його словами, Вашингтон спочатку розглядав можливість пов’язати відмову України від ядерного потенціалу з перспективою її майбутнього членства в НАТО. Він згадав, як Держдеп США у грудні написав про готовність обміняти українську ядерну зброю на членство в НАТО, за допомогою та фінансуванням.
Коли нам в грудні написав Держдеп США про те, що ми готові вашу ядерну зброю обмінювати на членство в НАТО за нашою допомогою, фінансуванням і т.д., то у січні, через два тижні після отримання цієї ноти з Держдепу США, українська делегація МЗС поїхала у Вашингтон.
— Юрій Костенко
Однак, під час переговорів у Вашингтоні, позиція американської сторони змінилася. Питання членства України в Альянсі відійшло на другий план, поступившись місцем обговоренню гарантій безпеки, які згодом вилилися у так званий Будапештський меморандум.
І уже у Вашингтоні в Держдепі говорилося не про членство в НАТО і рух до НАТО під патронатом США, а про паперові гарантії, так званий Будапештський меморандум.
— Юрій Костенко
Контроль над ядерним арсеналом: юридичні та технічні можливості
Костенко не погоджується з поширеною тезою про те, що після розпаду СРСР Україна нібито не могла контролювати ядерний арсенал, який залишився на її території. Він стверджує, що українська сторона мала як юридичні, так і технічні можливості впливати на системи управління стратегічними носіями.
Ми мали право, тому що ядерна зброя на нашій території стала власністю України. Тобто ми мали юридичне право.
— Юрій Костенко
Політик вважає, що питання реальних можливостей України щодо контролю над ядерним потенціалом потребує окремого історичного та політичного дослідження.
Заклик до парламентського розслідування
На думку Юрія Костенка, рішення щодо остаточного ядерного роззброєння України та дії посадовців того періоду мають стати предметом парламентського розслідування. Він переконаний, що Верховна Рада повинна створити тимчасову слідчу комісію, аби розібратися у всіх обставинах цих подій.
Кравчука можна звинувачувати, бо він ухвалював рішення. Але те, що інші робили, — це тема окремого розслідування, парламентського вже. Парламент має створити нарешті тимчасову слідчу комісію, розібратися у всьому цьому.
— Юрій Костенко
Остаточна оцінка подій початку 1990-х років, на його погляд, має враховувати не лише рішення тодішнього керівництва держави, а й позицію парламенту, перебіг дипломатичних переговорів та умови, за яких Україна погоджувалася на подальше скорочення свого ядерного потенціалу.
