Президент Російської Федерації Володимир Путін погодився на продовження тристоронніх переговорів щодо завершення війни в Україні. Однак, як пояснює білоруський політичний аналітик Ігор Тишкевич, це рішення не є свідченням готовності Москви до компромісів. Навпаки, це тактичний крок, спрямований на збереження американського посередництва та уникнення поступок.
Американське Посередництво як Інструмент Впливу
Ігор Тишкевич, співзасновник аналітичної мережі Research Solutions, у своєму дописі у Facebook наголошує, що головна боротьба наразі точиться не лише навколо умов завершення війни, але й навколо контролю над самим переговорним процесом та визначенням його правил.
Протягом останнього року американський президент Дональд Трамп намагався побудувати систему, де Вашингтон виступав би єдиним посередником між Україною та Росією. Ця модель мала б забезпечити Сполученим Штатам політичні та економічні переваги, а також посилити їхній вплив на повоєнний порядок у регіоні.
За задумом Трампа, США могли б отримувати вигоди від співпраці з обома сторонами. Від України – доступ до ресурсів, а від Росії – торговельні можливості та перспективу повернення до світової економіки. Окрім того, Вашингтон міг би використати зближення з Москвою для обмеження впливу Китаю на російську економіку.
За рахунок розвитку відносин із РФ не дати Китаю перетворити російську економіку на сировинний придаток китайської. А в ідеалі — „зіграти Росією проти Китаю“.
— Ігор Тишкевич
Ця модель передбачала ключову роль США у домовленостях про припинення бойових дій, відбудові України та контролі за виконанням угод. Водночас, вона створювала для Росії можливість домовлятися зі Сполученими Штатами про відновлення політичного впливу на пострадянському просторі. На думку експерта, двосторонні домовленості з Вашингтоном могли бути для Кремля значно вигіднішими, ніж угода за участю групи держав, частину яких Росія розглядає як загрозу.
Переговорна Ініціатива у Руках Москви
Тишкевич звертає увагу, що після переходу до американського посередництва, переговорна ініціатива фактично опинилася у руках Москви. Російські представники пропонували нові плани, які американська сторона передавала Україні. Київ, разом із європейськими партнерами, намагався їх змінити. Як результат, Росія отримувала можливість звинувачувати Україну в небажанні домовлятися, а переговорний процес знову повертався до обговорення російських пропозицій.
Водночас, українська дипломатія значною мірою зосередилася на відносинах зі США та Європейським Союзом, послабивши попередню активність у роботі з державами Глобального Півдня.
Зміна Курсу: Європа та Китай Набирають Вплив
Наприкінці 2026 року ситуація почала змінюватися. Європейські країни, які допомагають Україні фінансово та постачають озброєння, дедалі активніше порушують питання про власну участь у формуванні умов закінчення війни. Додатковим чинником стало прагнення Китаю відігравати помітнішу роль у врегулюванні.
Пекін та європейські столиці подавали сигнали про необхідність залучення всіх зацікавлених сторін до переговорів. Для США це створює ризик втрати монополії на посередництво. Для Росії – загрозу того, що майбутні домовленості визначатимуть не лише Москва й Вашингтон, а й інші впливові учасники, здатні чинити тиск на Кремль.
Переломний Момент: Реакція на Ініціативи України та Європи
За версією Тишкевича, переламним моментом стала ситуація, коли Україна та європейські партнери почали формувати власні пропозиції щодо врегулювання. Ці пропозиції спецпосланець Трампа Стів Віткофф повіз до Москви. Аналітик наголошує, що важливим був не стільки зміст цих пропозицій, скільки зміна самого механізму переговорів. Уперше за тривалий час Росія опинилася в ситуації, коли не вона пропонувала черговий план, а мусила реагувати на ініціативи України та Європи.
Тобто ініціатива починає переходити (наразі в поодинокому випадку, але це вже прогрес) до України та ЄС.
— Ігор Тишкевич
Путін не міг погодитися з такими пропозиціями, якщо вони передбачали поступки з російського боку. Водночас, відверта відмова поставила б під загрозу весь формат американського посередництва.
З погляду суті пропозицій Путін фактично „послав“ Трампа, тобто жодних поступок, просто „ні“.
— Ігор Тишкевич
Тактична Згода: Збереження Механізму, А Не Умов
Однак, російський президент погодився продовжити тристоронні переговори. Тишкевич пояснює це тим, що Кремлю потрібно продемонструвати готовність до діалогу та зберегти переговорний механізм, який потенційно дозволяє уникнути появи альтернативного формату за участю Європи й Китаю. Таким чином, згода на зустрічі не означає готовності Москви приймати запропоновані умови. Навпаки, Росія може спробувати використати наступний етап переговорів, щоб повернути собі ініціативу.
Під час майбутніх консультацій російські переговорники можуть висувати пропозиції, які видаватимуться прийнятними для американської сторони, але будуть неприйнятними для України. У такому разі Москва намагатиметься домогтися від Києва відмови від запропонованих умов, щоб представити саме українську сторону як перешкоду на шляху до миру. Це дозволило б Кремлю одночасно зберігати переговорний процес та уникати реальних поступок. Вашингтон міг би продовжувати позиціонувати себе як головного посередника, навіть якщо переговори не даватимуть результату.
Перспективи Спільних Зустрічей та Роль Китаю
Аналітик скептично оцінює перспективи можливої зустрічі Трампа, Путіна та лідера КНР Сі Цзіньпіна. Москва й Вашингтон можуть спробувати заручитися підтримкою Пекіна щодо продовження нинішнього переговорного процесу, не надаючи Китаю рівноправного місця за столом переговорів. Однак, Пекін навряд чи погодиться на роль другорядного учасника, адже це обмежувало б його можливості впливати на майбутній баланс сил.
Ризики та Майбутнє Переговорів
Ще одним ризиком аналітик називає можливе прагнення Кремля відокремити питання закінчення війни від ширшої співпраці зі Сполученими Штатами. Якщо Москві вдасться зберегти нинішній формат переговорів і затягнути процес, вона може спробувати демонструвати обмежену готовність до поступок в обмін на послаблення санкцій або початок спільних економічних проєктів.
За такого сценарію Росія отримуватиме можливість поступово відновлювати відносини з Вашингтоном, не досягаючи реального врегулювання війни на умовах, які передбачають суттєві поступки Кремля. Така перспектива, за оцінкою Тишкевича, викликатиме невдоволення як у Китаї, так і в Європейському Союзі, оскільки посилюватиме вплив США та Росії на регіональні процеси без повноцінного врахування інтересів інших сторін.
Підсумовуючи, Тишкевич вважає, що згода Путіна на продовження тристоронніх переговорів є насамперед тактичним кроком. Росія прагне зберегти американське посередництво, відкидаючи пропозиції, які вимагають від неї поступок. Для неї це можливість виграти час і спробувати повернути собі контроль над порядком денним.
Експерт попереджає: якщо нинішні переговорні рамки залишаться незмінними, нове вікно можливостей для зміни ситуації та досягнення реального прогресу в питанні замороження війни може відкритися не раніше другої декади лютого 2027 року.
